Спори виникають внаслідок невизнання податківцями прав адвокатських об’єднань на облік їх за спрощеною системою оподаткування як суб’єктів малого підприємництва відповідно до Указу № 727/98, або податкового обліку адвокатських об’єднань як неприбуткових організацій. Як одному, так і у іншому випадку наявні непоодинокі судові рішення у тому числі ВАСУ, які визнають у кожному окремому випадку за адвокатським об’єднанням як право на сплату єдиного податку, так і статус «неприбуткової організації». Врешті, внаслідок аналізу таких судових рішень, виявляється правильним посилання судів на те, що відповідний статус юридичної особи визначається змістом її статуту. До речі, ДПА України однозначно висловила свою позицію щодо оподаткування адвокатських об’єднань ще у «далекому» 2000 році листом від 07.03.2000 р. N 3297/7/15-1317. У цьому листі ДПА робить висновок про те, що «адвокатське об'єднання не є суб'єктом підприємницької діяльності і не може перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності». Незважаючи на вказану вище судову практику з цього питання органи податкової служби і досі «презентують» цей лист у розділі роз’яснень на офіційних сайтах. Як видно, такі висновки є не тільки необґрунтованими, але спростовуються значною судовою практикою. Те, що політика податкових органів є виключно фіскальною, ніколи не викликало сумніву. І цілком очевидно, що «податкову не хвилюють» проблеми адвокатури у цілому чи кожного окремого адвоката, який намагається як допомогти своєму клієнту, так і отримати достойну оплату своєї роботи. Врешті, варто згадати, що внаслідок існуючого стану нормативного регулювання діяльності адвокатури в Україні, періодично існують спроби внесення змін у відповідне законодавство. Починаючи з «локальних» змін певних норм Закону України «Про адвокатуру», закінчуючи «комплексними» проектами: викладення Закону у новій редакції та внесення змін до інших «основних» нормативних документів – усіх процесуальних кодексів, законів у сфері оподаткування, практичні механізми встановлення відповідальності за ненадання відповіді на адвокатські запити, тощо. На даний час до Верховної Ради України подано на розгляд декілька законопроектів: № 1430 від 25 грудня 2008 року, № 4353-1 від 06.05.2009 р., № 3549 від 24.12.2008 р. Проекти є подібними, передбачають нову редакцію Закону. Але, нажаль вони досить «заполітизовані» на нашу думку: крім безумовно потрібних та практичних моментів (у тому числі і у сфері оподаткування), передбачають такі досить спірні нововведення, як монополізацію адвокатурою права на надання правової допомоги (юридичних послуг) представництва у судах, обов’язковість участі усіх адвокатів у органах самоврядування, надзвичайно широкі повноваження таких органів, створення їх бюрократичного апарату, тощо. Підсумовуючи можна сказати, що фахівцю, який обрав шлях юридичної практики, є над чим подумати, плануючи організацію своєї роботи. Перш за все варто задуматись над питанням – чи впливає на якість роботи юриста та на ступінь захисту прав та інтересів «кінцевого споживача послуг» – Клієнта – організаційна форма, у якій здійснюється юридична практика: адвокат це чи підприємець, член адвокатського об’єднання чи юрисконсульт підприємства? Ні – це очевидно. Вирішальне значення врешті все-таки має тільки рівень підготовки, професійного досвіду та особистих, у тому числі моральних, якостей юриста, незалежно – адвокат він чи ні.