Адвокат Стоян Р.И. Помощь, услуги адвоката. Киев.

И все-таки они обжалуются: судебная практика по актам налоговой проверки

combat1st — Wed, 24 Apr 2013 22:18:13 GMT

На сегодняшний день одной из актуальных проблем налогоплательщиков в отношениях с налоговыми органами остается практика признания ничтожными сделок непосредственно в актах проверки без дальнейшего принятия налоговых уведомлений-решений (далее - НУР) по результатам таких актов. Хотя такие действия налоговиков, очевидно, наносят вред не только налогоплательщику, но и его добросовестным контрагентам - покупателям, налогоплательщику в такой ситуации крайне трудно в надлежащий правовой способ защитить свои права и законные интересы.

Причиной тому является правовая позиция, согласно которой акт проверки (как и его выводы) не нарушает права налогоплательщиков и не может быть обжалован, поскольку не является решением субъекта властных полномочий в понимании п.1 ч.1 ст. 17 КАС Украины и не создает правовых последствий. Эта позиция неоднократно озвучена судами высших инстанций (н-р: Постановление ВСУ от 07.05.2008 по делу № 08/262, Постановления ВАСУ от 13.07.2011 г. по делу № К-14438/08, от 28.10.2010 по делу № К -16536/07, Постановлении ВАСУ от 22.07.2009 по делу № К-1185/07).

Однако на сегодняшний день ситуация несколько изменилась к лучшему, и можно найти определенные судебные решения судов местных и апелляционных инстанций в пользу налогоплательщиков в таких спорах. Как свидетельствует судебная практика, основной проблемой для налогоплательщика в этих спорах является не доказательство факта реальности (товарности) хозяйственной операции, а именно необходимость обоснования, что составление такого акта налоговым органом нарушило права налогоплательщика. Проанализируем, какие правовые аргументы может применить налогоплательщик в обоснование нарушения своих прав.

Налоговые органы не вправе признавать сделки недействительными или ничтожными в актах налоговой проверки.

У налоговых органов в обоих случаях отсутствуют полномочия признавать в актах проверки сделки недействительными или ничтожными. Эта позиция однозначно выражена в Постановлении Высшего административного суда Украины от 14.11.2012 года по делу № К/9991/50772/12. В частности, в указанном постановлении ВАСУ содержатся следующие выводы:

- главным основанием считать сделку ничтожной является ее недействительность, установленная законом. Именно законом, а не актами, которые факты в этом акте не показаны. Такая позиция основывается на положениях ч. 1 ст. 204 ГК, согласно которой сделка является правомерной, если ее недействительность прямо не установлена законом или если она не признана судом недействительной (презумпция правомерности);

- ни одним законом не предусмотрено право органа государственной налоговой службы самостоятельно, во внесудебном порядке, признавать ничтожными сделки и данные, указанные налогоплательщиком в налоговых декларациях». Статья 20 НКУ (которая определяет полномочия органов ГНС) не предоставляет органам ГНС прав по признанию тех или иных сделок недействительными и/или ничтожными;

- если в акте сделка признана недействительной на основании ст. 228 ГКУ, то нужно отметить, что в данном случае обязательным признаком является специфическая цель сделки - нарушение конституционных прав и свобод человека и гражданина, уничтожение, повреждение имущества физического или юридического лица, государства, Автономной Республики Крым, территориальной общины, незаконное завладение ним. Если наличие такой цели не доказано – оснований для признания сделки недействительной на основании ст. 228 ГКУ нет.

Хотя данное Постановление ВАСУ было вынесено по делу, где предметом спора было обжалование НУР, изложенные в нём аргументы, очевидно, можно применять и в спорах, где предметом рассмотрения является акт проверки без принятого НУР. В качестве положительных примеров, в которых суды признали противоправными действия налогового органа, заключающихся в признании ничтожным или недействительным сделок налогоплательщика в акте проверки, можно привести Определение Киевского апелляционного административного суда от 30.10.2012 года по делу № 2а-9943/12/2670, Определение Днепропетровского окружного административного суда по делу № 2а/0470/14488/11, Определение Киевского апелляционного административного суда от 02.10.2012 года по делу № 2а-3939/12/2670, Постановление Окружного административного суда г. Киева от 07.09.2011 года по делу № 2а-11873/11/2670, Определение Киевского апелляционного административного суда от 18.09.2012 года по делу 2а-12309/11/2670, Определение Киевского апелляционного административного суда от 08.11.2012 года по делу № 2а-7276/12/2670.

В данном контексте следует отдельно выделить Определение Окружного административного суда г. Киева по делу № 2а-4689/12/2670 от 21.05.2013 года (постановление вступило в законную силу). Суд, закрыв в части производства по делу в связи с тем, что требование об отмене выводов акта проверки не подлежит рассмотрению в административных судах, в мотивировочной части решения исследовал и установил факт реальности конкретных хозяйственных операций налогоплательщика с контрагентами (которые были признаны «бестоварными» в акте проверки). Таким образом, хотя и иск не был удовлетворен, налогоплательщик добился главной цели - установил преюдиционным актом факт товарности хозяйственных операций и действительности заключенных сделок. Автор статьи считает правильной такую правоприменительную практику. Однако стоит отметить, что такие судебные акты являются единичными, и в подавляющем большинстве случаев, несмотря на установленное ч.4 ст.11 КАС Украины требование по выяснению всех обстоятельств дела, суды, отказывая в удовлетворении иска (или закрывая производство по делу), не рассматривают дело по существу, не исследуют выводы актов проверок и каких-либо доказательств в обоснование «товарности» оспариваемых хозяйственных операций.

Корректировка налоговых обязательств налогоплательщика в информационных базах органов ГНС на основании актов проверок без вынесения ППР является применением правовых последствий ничтожной сделки во внесудебном порядке.

По результатам составления акта проверки без вынесения ППР налоговики, как правило, самовольно осуществляют корректировку сумм налоговых обязательств и налогового кредита налогоплательщика в информационных базах органов ГНС (в частности, базе данных «Система автоматизированного сопоставления налоговых обязательств и налогового кредита в разрезе контрагентов на уровне ГНС Украины, далее – «информационная база»).

Такие действия налоговых органов являются незаконными. Ведь в соответствии с положениями НКУ налогоплательщик самостоятельно исчисляет сумму налогового обязательства, которую указывает в поданной в налоговый орган налоговой декларации. Принятие налоговой декларации является обязанностью контролирующего органа. При отсутствии замечаний к налоговой декларации она регистрируется и считается принятой. В свою очередь обязанность налогоплательщика подать налоговую декларацию согласуется с обязанностью контролирующего органа принять ее и при отсутствии замечаний к ее оформлению, отразить показатели этой налоговой декларации в соответствующих базах налоговой отчетности. Таким образом, показатели налогового кредита и налоговых обязательств конкретного налогоплательщика, которые отображаются в информационной базе, формируются на основании показателей, указанных в представленных таким налогоплательщиком налоговых деклараций по НДС, и должны им соответствовать. Следовательно, налоговый орган на вправе вносить в информационно-электронную базу изменения на основании акта проверки, поскольку внесение изменений в учетных данных налогоплательщика, не связанные с изменением налоговой нагрузки, возможно только на основании или самостоятельно представленной декларации плательщика налога или принятого контролирующим органом НУР по истечении сроков его согласования. В противном случае действия налоговиков могут быть обжалованы в порядке административного судопроизводства как совершённые не способом, предусмотренном законами Украины, а надлежащим способом защиты прав и интересов налогоплательщика должно быть признание таких действий противоправными.

Указанная правовая позиция высказана, в частности, в Определении Киевского апелляционного административного суда от 30.10.2012 года по делу № 2а-9943/12/2670; Постановлении Херсонского окружного административного суда по делу № 2а-2676/11/2170 от 28.07.2011 года, Определении Киевского апелляционного административного суда от 27.09.2012 года по делу № 2а-661/12/2670, Определении Киевского апелляционного административного суда от 18.09.2012 года по делу 2а-12309/11/2670. При этом в деле № 2а-12309/11/2670 суд первой инстанции неоднократно истребовал у налогового органа информацию о том, были ли внесены по результатам составления акта проверки корректировки в информационную базу. Как видно из решения суда, именно установление факта совершения таких корректировок (а не только лишь признания ничтожным сделки в акте проверки) и стало основанием для вывода суда о наличии нарушения прав налогоплательщика.

Еще более категоричен вывод в пользу налогоплательщика сделан в Постановлении Окружного административного суда г. Киева от 09.08.2012 года по делу № 2а-7276/12/2670, оставленного без изменений Постановлением Киевского апелляционного административного суда от 08.11.2012 года, где суд пришел к выводу, что налоговый орган, используя выводы Акта проверки и внеся корректировки налоговых обязательств в информационную базу, не совершил предусмотренных законом действий, а именно не принял ППР. В связи с этим, суд отметил, что определяя суммы налоговых обязательств без вынесения ППР, налоговый орган вмешался в внутреннюю компетенцию налогоплательщика относительно самостоятельного декларирования налоговых обязательств. Судом также отмечено, что изменение налоговым органом на основании Акта проверки и без принятия ППР задекларированного налогоплательщиком налогового кредита или налоговых обязательств, как способ реагирования на выявленные нарушения налогового законодательства, законодательством не предусмотрен.

Вывод налоговиков о ничтожности сделки налогоплательщика с контрагентом - поставщиком товаров является основанием для проведения внеплановых проверок покупателей по цепочке поставок.

Как основание для проведения внеплановой проверки налоговики обычно используют п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 НКУ, согласно которой одним из оснований для проведения внеплановой выездной проверки плательщика налога есть факты, свидетельствующие о возможных нарушениях налогоплательщиком налогового законодательства, выявленные по результатам проверок других налогоплательщиков. И хотя такое основание соответствии с упомянутой нормой НКУ должно применяться только при условии непредставления налогоплательщиком объяснений и их документальных подтверждений на запрос налогового органа в срок 10 рабочих дней, это требование часто игнорируется, и на практике такой акт является «автоматическим» основанием для проверки покупателей налогоплательщика по их местонахождению с обязательным доначислением налоговых обязательств и штрафных санкций.

Очевидно, такими выводами акта проверки наносится вред налогоплательщику, поскольку это может привести к невыполнению контрагентами своих обязательств по заключенным с налогоплательщиком договорам, а также к отказу контрагентов заключать в будущем договора с налогоплательщиком. Такая правовая позиция выражена в Постановлении Окружного административного суда г. Киева от 09.08.2012 года по делу № 2а-7276/12/2670, оставленного без изменений Определением Киевского апелляционного административного суда от 08.11.2012 года. Судом указано, что при отсутствии принятого ППР по результатам такого акта налогоплательщик находится в правовой неопределенности, поскольку, с одной стороны существуют выводы Акта проверки об установленных нарушениях закона, а с другой стороны, у налогоплательщика отсутствует возможность опровергнуть изложенные в акте обстоятельства, которыми эти нарушения закона обосновываются. Тем самым нарушаются ст. 55 (право на судебную защиту) и ч. 2 ст. 124 (юрисдикция судов распространяется на все правоотношения) Конституции Украины, официальное толкование которых осуществлено в Решении Конституционного Суда Украины от 07.05.02 по делу № 1-1/2002 8-рп/2002.

Признание сделки недействительной имеет неблагоприятные последствия для налогоплательщика в виде необходимости осуществления пересчета доходов и расходов на основании п. 140.2 ст. 140 НКУ и осуществления двусторонней реституции на основании ст. 216 ГКУ.

Согласно п. 140.2 ст. 140 НКУ налогоплательщик обязаны осуществить соответствующий перерасчет доходов или расходов (балансовой стоимости основных средств) в случае изменения суммы компенсации их стоимости в отчетном периоде, в котором произошло такое изменение суммы компенсации, в том числе в случае возврата проданных товаров или права собственности на такие товары.

Если актом проверки устанавливается ничтожность сделки как таковой, что нарушает публичный порядок на основании ч.1 ст. 228 ГК Украины, подлежит применению описанное выше правило о пересчете сторонами сделки доходов и расходов, поскольку в соответствии с абзацем 2 части 1 статьи 216 ГКУ правовым последствием недействительности сделки является применение двусторонней реституции, которая предусматривает возврат покупателем права собственности на полученные товары от продавца. Данные обстоятельства приводят к изменению имущественного положения налогоплательщика, изменения размера налоговых обязательств, а нарушение прав налогоплательщика в такой ситуации заключается в нарушении налоговым органом ст. 6 Хозяйственного кодекса Украины, которой установлен запрет незаконного вмешательства органов государственной власти в хозяйственные отношения.

Отсутствие ссылок на конкретные сделки или первичные документы в актах проверки является нарушением предусмотренного законом порядка оформления результатов налоговых проверок.

Устанавливая в акте недействительность или ничтожность сделок, зачастую налоговые органы не указывают конкретные данные (номер и дату договора), а также вообще не указывают сведения об исследовании любых первичных документов, прибегая лишь к общей формулировке о ничтожности всех сделок налогоплательщика за соответствующий период. Это является грубым нарушением положений «Порядка оформления результатов документальных проверок по вопросам соблюдения налогового, валютного и другого законодательства», утвержденного Приказом ГНАУ от 22.12.10 года № 984. Так, пунктом 6 Порядка № 984 предусмотрено, что факты выявленных нарушений налогового законодательства излагаются в акте документальной проверки четко, объективно и в полной мере, со ссылкой на первичные или другие документы, зафиксированные в бухгалтерском и налоговом учете, подтверждающие наличие указанных фактов. На этот факт обращено внимание в Постановлении Харьковского окружного административного суда от 07.06.2011 года № 2а-3783/11/2070, оставленного без изменений Определением Харьковского апелляционного административного суда от 31.10.2011 года. Удовлетворяя иск налогоплательщика суд обратил внимание, что в акте проверки не указано конкретных договоров, относительно которых установлена ничтожность, что является нарушением Приказа ГНАУ № 984. Также суд обратил внимание, что вывод о ничтожности сделан налоговым органом без исследования первичных документов.

Исковые требования, которые являются наиболее эффективными в данных спорах.

По нашему мнению наиболее оптимальным способом защиты в таких спорах является признание неправомерными действий налоговых органов, связанных с составлением акта проверки и последующей реализацией заключений акта (а не обжалование самого акта проверки или его выводов). Показательным в данном случае является Постановление Днепропетровского окружного административного суда по делу № 2а/0470/9461/12 от 24.09.2012 года, в котором суд не принял во внимание доводы налогового органа об отсутствии у налогоплательщика законных оснований для обжалования акта в судебном порядке, поскольку акт проверки не является решением субъекта властных полномочий, в связи с тем, что налогоплательщик обжаловал не акт как решение субъекта властных полномочий, а именно действия налогового органа как субъекта властных полномочий. Вместе с тем, встречаются и судебные решения, которыми удовлетворяются исковые требования налогоплательщиков об отмене выводов акта проверки (н-р, Постановление Киевского апелляционного административного суда от 30.10.2012 года по делу № 2а-9943/12/2670, Постановление Киевского апелляционного административного суда от 29.11.2012 года по делу № 2а-8256/12/2670). Нужно констатировать, что эти решения являются лишь единичными случаями такого правоприменительного подхода.

Исходя из судебной практики, в зависимости от конкретной ситуации, возможны следующие варианты исковых требований в том или ином сочетании:

- признание противоправными действий налогового органа относительно проведения налоговой проверки;

- признание противоправными действий налогового органа, заключающихся в признании ничтожными (или недействительными) сделок, заключенных налогоплательщиком с контрагентами;

- признание противоправными действий налогового органа, заключающихся в корректировке в соответствующих информационных базах сумм задекларированных налоговых обязательств и налогового кредита по НДС налогоплательщика;

- побуждение налогового органа восстановить в соответствующих информационных базах суммы налоговых обязательств и налогового кредита по НДС налогоплательщика, задекларированных на основании соответствующих налоговых накладных.

Несмотря на приведенный выше анализ несомненным остается тот факт, что на сегодняшний день вопрос обжалования актов проверок без вынесенных ППР остается для налогоплательщиков весьма проблематичным. И в противовес проанализированным выше положительным для налогоплательщиков судебным решениям в таких делах можно привести значительно больше решений, когда налогоплательщикам отказано в удовлетворении иска. Вместе с тем очевиден вывод, что для успешного обжалования актов проверки без принятого ППР существуют все правовые возможности, и при правильном выборе способа защиты и надлежащей правовой аргументации шансы на успех существуют.

Дмитрий Йовдий, управляющий партнер Юридической компании Leetas

ЛІГА: ЗАКОН
Источник материала: http://ligazakon.ua

Парламент возобновил пеню на задолженности по оплате ЖК-услуг

combat1st — Fri, 17 Dec 2010 18:19:39 GMT

Верховная Рада приняла Закон о внесении изменения в статью 2 Закона Украины "О временном запрете взыскания с граждан Украины пени за несвоевременное внесение платы за жилищно-коммунальные услуги" (законопроект № 7013).
Закон возобновляет взыскание пени за несвоевременную оплату населением жилищно-коммунальных услуг. Инициатором проекта является Премьер-министр Николай Азаров.
Начисление пени будет осуществляться на сумму задолженности, образовавшуюся с 1 января 2011 года.

Екатерина Прогнимак, ЛІГА: ЗАКОН
Источник материала: http://ligazakon.ua

Пропозиції Президента України до Податкового кодексу України. ч.3

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 23:29:03 GMT

З. Кодекс встановлює обмеження щодо включення до витрат платежів на користь нерезидентів у вигляді роялті, зокрема розміром не більше 4 відсотків виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). За цих умов стає економічно невигідним здійснювати в Україні прокат іноземних фільмів, розповсюдження аудіо- та відеопродукції, зарубіжної літератури, перекладеної в Україні.

З метою недопущення погіршення доступу українських громадян до світового культурного надбання вважаю за доцільне не поширювати встановлене Кодексом обмеження з урахування витрат у вигляді роялті на роялті за користування авторським правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні, літературні твори.
У зв’язку з цим пропоную абзаци другий і третій підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 викласти в такій редакції:

"До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб’єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов".

И. Відповідно до Кодексу постійні представництва нерезидентів в Україні для цілей цього Кодексу кваліфікуються як нерезиденти. За таких обставин виникає подвійне оподаткування доходів постійних представництв, оскільки такі доходи оподатковуються на загальних підставах та за ставкою в розмірі 15 відсотків у частині доходу, що виплачується нерезиденту резидентом. Зазначений механізм оподаткування не буде стимулювати нерезидентів, що здійснюють господарську діяльність в Україні через постійні представництва, реінвестувати одержані в Україні доходи в економіку України.

У зв’язку з цим пропоную пункт 160.2 статті 160 Кодексу після слів "уповноваженої ним особи" доповнити словами "(крім постійного представництва нерезидента на території України)".

І. Передбачене Кодексом збільшення на 40 відсотків рентної плати за природний газ, що видобувається в Україні, за умови незмінної ціни на природний газ власного видобутку негативно позначиться на обсягах власного видобутку газу та призведе до їх падіння. Це, у свою чергу, спричинить заміщення газу власного видобутку для населення імпортованим природним газом.

Уже за 9 місяців 2010 року через необгрунтовано високі ставки рентної плати за природний газ обсяг газу власного видобутку НАК "Нафтогаз України" зменшився проти відповідного періоду 2009 року майже на 744 млн. куб. метрів.

До того ж зростання ставки відповідного платежу призведе до скорочення чистого прибутку газовидобувних підприємств, які перебувають в управлінні НАК "Нафтогаз України", що, відповідно, зумовить скорочення надходжень до державного бюджету за рахунок такого виду доходу, як податок на прибуток підприємств.

У зв’язку з цим пропоную:

У пункті 258.1 статті 258:

у абзаці другому підпункту 258.1.1 цифри "280" замінити цифрами "237";

у абзаці третьому підпункту 258.1.1 цифри "140" замінити цифрами "118,5";

у абзаці другому підпункту 258.1.2 цифри "70" замінити цифрами "59,25";

у абзаці третьому підпункту 258.1.2 цифри "56" замінити цифрами "47,4";

у абзаці четвертому підпункту 258.1.2 цифри "14" замінити цифрами "11,85".

Х. Дисбаланс у визначенні прав та обов'язків платника податку і контролюючих органів

Кодексом передбачається суттєве розширення повноважень контролюючих органів і, відповідно, збільшення обов'язків у платників податків. При цьому Кодекс не визначає чіткого механізму відповідальності посадових і службових осіб контролюючих органів за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків. Посадові особи контролюючих органів за Кодексом несуть відповідальність згідно із законом. Однак Закону, який би передбачав таку відповідальність, на сьогодні немає.

Натомість у Кодексі системно викладено положення щодо притягнення до відповідальності платника податків.

Такий дисбаланс у правовому регулюванні створює передумови для можливих зловживань правом з боку контролюючих органів, викликає у підприємців обгрунтовані побоювання можливого тиску з боку цих органів.

Тому вважаю, що Кодекс потребує системного доопрацювання в цій частині.

Потрібно чітко врегулювати весь комплекс питань відповідальності працівників контролюючих органів, передбачивши відповідальність за порушення прав платників податків (у тому числі під час прийняття податкової звітності, проведення перевірок).

Так, наприклад, пункт 21.3 статті 21 та пункт 94.13 статті 94 пропоную викласти відповідно в такій редакції:

"21.3. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам";

"94.13. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом".

Вважаю за необхідне відкорегувати й інші положення Кодексу, передбачивши дієві механізми відшкодування завданої платникам податків неправомірними діями шкоди.

ХІ. Порушення прав фізичних осіб

А. Кодекс передбачає право особи – платника податку на доходи фізичних осіб зменшити суми цього податку, що підлягають сплаті, шляхом одержання знижки до загального річного оподатковуваного доходу.

Водночас Кодексом установлено, що податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку (підпункт 166.4.1 пункту 166.4 статті 166).

Разом із цим Кодекс не вимагає одержання такого номера від осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Таким чином, Кодекс ставить віруючих перед дилемою – поступитися власними релігійними переконаннями з тим, щоб одержати знижку, або ж додержуватись власних переконань і щороку позбавляти себе частини доходу.

Це є порушенням конституційних принципів рівності громадян перед законом і заборони обмежень за ознакою релігійних переконань (стаття 24 Конституції України), що в принципі неприпустимо для демократичної, соціальної, правової держави, якою є Україна.

Тому пропоную в Кодексі урівняти у праві на одержання податкової знижки всіх платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі й осіб, які через релігійні переконання не прийняли реєстраційний номер, і доповнити підпункт 166.4.1 пункту 166.4 статті 166 відповідним положенням.

Б. Кодексом до працівника прирівнюється фізична особа, в тому числі самозайнята особа, якій нараховується (виплачується, надається) дохід за виконання нею певної роботи/надання послуги згідно з цивільно-правовим договором у разі, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими (абзац другий підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14).

Таким чином, відносини за будь-яким цивільно-правовим договором (наприклад, перевезення таксі, побутовий підряд, довічне утримання - догляд) можуть вважатися трудовими із застосуванням відповідного режиму оподаткування як найнятого працівника та виникнення обов'язків утримання відповідних сум податку на доходи фізичних осіб, які утримуються із заробітної плати.

У зв'язку з цим пропоную абзац другий підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 виключити.

ХІІ. ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ВІДПОВІДНОСТІ

КОДЕКСУ ВИМОГАМ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТЕХНІКИ

Кодекс містить низку внутрішніх неузгодженостей, певних неточностей, окремі його положення допускають двочитання, що може ускладнити, а в деяких випадках й унеможливити застосування його норм на практиці.

Так, наприклад, за Кодексом до витрат, а не на збільшення первісної вартості основних фондів з метою амортизації включаються суми витрат, пов’язані з поліпшенням об’єктів основних засобів, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року (абзац другий пункту 146.11 статті 146). У такому ж розмірі дозволяється включати до витрат і витрати на ремонт основних засобів (пункт 146.12 статті 146). Водночас статтею 144 Кодексу визначається, що амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів (абзац четвертий пункту 144.1). Відповідні неузгодженості норм Кодексу щодо врахування у складі витрат і витрат, пов’язаних з поліпшенням та ремонтом основних фондів, створюють підгрунтя для неоднакового застосування положень Кодексу і мають бути усунені.

Тож, пропонується у статті 146:

абзац перший пункту 146.11 після слів "пов’язаних із" доповнити словами "ремонтом та", а після слів "щодо якого здійснюється" – словами "ремонт та";

абзац другий пункту 146.11 виключити;

пункт 146.12 статті 146 викласти в такій редакції:

"146.12. Сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені".

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

На основе источника: www.president.gov.ua

Часть 1
Часть 2

Пропозиції Президента України до Податкового кодексу України. ч.2

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 23:03:45 GMT

ІV. Обмеження для ведення малого бізнесу

А. У Кодексі змінено правовий режим спрощеного оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.
Погоджуючись із нагальною необхідністю реформування відносин у цій сфері, впровадження нових механізмів мотивації розвитку підприємництва, вважаю, що будь-які рішення з цього приводу мають ураховувати соціально-економічну ситуацію в державі, зокрема, щодо зайнятості населення, базуватися на світовому досвіді, мати чіткі орієнтири та перспективи.

Однак запропонований Кодексом підхід не розв'язує зазначених проблем, а навпаки, створює умови для породження нових, звужуючи обсяг та зміст існуючих прав осіб, які обирають спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Запроваджуючи суттєві зміни у застосуванні спрощеної системи оподаткування, Кодекс не встановлює належних гарантій захисту прав фізичних осіб – платників єдиного податку у перехідний (трансформаційний) період.

Так, для суб'єктів спрощеної системи оподаткування, які мають адаптуватися до запроваджуваних Кодексом нових правил ведення обліку, не врегульовано питання, наприклад, обмеження частоти перевірок, водночас передбачено недостатній період часу (лише півроку) для застосування штрафних санкцій на рівні, що не має карного характеру.

Таким чином, відповідними положеннями Кодексу порушуються норми чинної Конституції України щодо гарантування права на підприємницьку діяльність, забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (стаття 42), щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів (стаття 22).

Для уникнення таких ризиків вважаю за необхідне зберегти чинну спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва і пропоную:

1) главу 1 розділу ХІV Кодексу виключити;

2) у розділі ХІХ Кодексу:

виключити абзаци десятий і одинадцятий пункту 1, абзац третій підпункту 2, підпункт 3 пункту 2, абзаци п'ятий і шостий пункту 3,

підпункт 7 пункту 4 розділу ХІХ;

в абзаці дев'ятому пункту 4 слова "перегляду граничного обсягу доходу, визначеного у пункті 291.1 статті 291 глави 1 цього Кодексу, а також" виключити;

3) у розділі ХХ:

у пункті 18 підрозділу 2 слова "з набранням чинності розділом XIV цього Кодексу" виключити;

підрозділ 8 викласти в такій редакції:

"Підрозділ 8. Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку

1. Встановити, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюється суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування";

3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30-31, ст.195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;

4) зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;

5) повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу";

4) підпункт 12.4.1 пункту 12.4. статті 12 викласти в такій редакції:

"12.4.1. встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених актом законодавства";

5) у статті 14:

в абзаці четвертому підпункту 14.1.139 пункту 14.1 слова "розділу XІV цього Кодексу" замінити словом "законодавства";

підпункти 14.1.167, 14.1.239 виключити;

6) пункт 122.1 статті 122 викласти в такій редакції:

"122.1. Несплата (неперерахування) платником податків - фізичною особою сум єдиного податку в порядку та у строки, визначені актом законодавства, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків ставок податку, встановлених для фізичних осіб - платників єдиного податку, визначених законодавчим актом".

Б. Кодекс зобов'язує платників податку на додану вартість подавати до органу державної податкової служби податкові декларації по кожному окремому податку та збору, платником якого вони є, в електронній формі.

Установлення такого обов'язку для малих підприємств буде обтяжливим через відсутність належним чином підготовленого персоналу, відповідного технічного забезпечення.

Отже, вважаю, що для малих підприємств має бути збережено право вибору – подавати податкову декларацію в електронному чи паперовому вигляді.

У зв’язку з цим пропоную пункт 49.4 статті 49 Кодексу викласти в такій редакції:

"49.4. Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством".

V. Обмеження прав місцевого самоврядування

Кодекс надає повноваження з установлення місцевих податків та зборів (у тому числі на території Автономної Республіки Крим) сільським, селищним і міським радам. Водночас за Кодексом установлення місцевих податків і зборів в Автономній Республіці Крим може бути віднесено Верховною Радою України до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 12).

Відтак може виникнути ситуація, коли на території Автономної Республіки Крим один і той же місцевий податок чи збір буде встановлений і Верховною Радою Автономної Республіки Крим, і відповідним органом місцевого самоврядування, причому, ймовірно, у різних розмірах. І обидва ці рішення будуть обов'язковими до виконання.

Цим буде порушено встановлене Конституцією України право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення через органи місцевого самоврядування, якими є сільські, селищні, міські ради (стаття 140).

Крім того, у даному випадку платники податків не знатимуть, рішеннями якого органу керуватися.

Зазначене може спричинити порушення конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правових норм. Інший підхід не може забезпечити однакове застосування норм, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим Кодексом також наділяється правом установлювати в Автономній Республіці Крим загальнодержавний збір за першу реєстрацію транспортного засобу та змінювати розмір ставки цього збору (стаття 12). Таким чином, із набранням чинності Кодексом може виникнути ситуація, коли в Автономній Республіці Крим будуть встановлені додаткові пільги щодо збору за першу реєстрацію транспортного засобу або ж такий збір встановлено не буде. Це суперечитиме принципу загальності оподаткування, за яким кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Кодексу (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Кодексу).

Тому пропонував би розглянути питання щодо ненадання Верховній Раді Автономної Республіки Крим права встановлювати зазначені загальнодержавний і місцеві податки і збори та внести до Кодексу такі зміни:
у підпунктах 8.3 статті 8, підпункті 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 слова "Верховної Ради Автономної Республіки Крим" виключити;

підпункти 12.2.1 та 12.2.2 викласти в такій редакції:

"12.2.1. установлення на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору, зазначеного у підпункті 9.1.9 (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення) пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом;

12.2.2. зміна розміру ставок збору, передбаченого підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом, у порядку, встановленому цим Кодексом".

VІ. Обмеження у здійсненні незалежної професійної діяльності

Кодексом запроваджується обмеження для науковців, літераторів, артистів, художників, освітян, викладачів, лікарів, інженерів, архітекторів у використанні найманої праці. Вони можуть залучати до такої праці лише одну особу (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14).

Запровадження такого обмеження призведе до штучного ускладнення діяльності зазначених осіб, заважатиме реалізації повною мірою їх творчих здібностей. Отже, це матиме наслідком порушення конституційних гарантій свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості осіб, які займаються такою діяльністю (стаття 54 Конституції України).

Таке рішення призведе й до скорочення робочих місць, що за нинішньої економічної ситуації є недопустимим.

Нарешті, це значною мірою обмежить можливість осіб здобути професійні навички в діяльності, кваліфікаційні вимоги для зайняття якою (адвокати, нотаріуси, аудитори, оцінщики) за чинними законами України передбачають наявність відповідного стажу.

Тож пропоную передбачити у Кодексу можливість використання під час здійснення незалежної професійної діяльності найманої праці не більше чотирьох осіб (як це передбачено Кодексом для фізичних осіб – платників єдиного податку) і викласти абзац другий пункту 14.1.226 в такій редакції:

"Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб".

VІІ. Порушення засад персоналізації відповідальності

У Кодексі порушується встановлений Конституцією України принцип, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61).

Ідеться про те, що Кодексом з 1 січня 2013 року запроваджується норма, за якою право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає за фактом виникнення податкового зобов'язання (пункт 17 підрозділу 2 розділу ХХ). Це фактично покладає на платника податку відповідальність за додержання законодавства контрагентом.

У зв'язку з цим пропоную виключити з Кодексу положення пункту 17 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення".

VІІІ. ВІДСУТНІСТЬ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОВИХ ФОРМ обліку та звітності платників податків

Кодексом запроваджується ведення обліку та звітності суб'єктами господарювання через запровадження подання ними до податкових органів даних стосовно тимчасових та постійних податкових різниць.

Ураховуючи необхідність адаптаційного періоду для переходу на ведення обліку тимчасових та постійних податкових різниць платників податку на прибуток, для підготовки та затвердження методики бухгалтерського обліку податкових різниць, ознайомлення з нею платників податку, вважаю за доцільне перенести запровадження ведення такого обліку на 2012 рік.

У зв’язку з цим пропоную:

1) пункту 1 розділу ХІХ доповнити після третього абзацу новим абзацом такого змісту:

"абзацу третього пункту 46.2 статті 46, який набирає чинності з 1 січня 2012 року";

2) пункт 1 підрозділу 4 розділу ХХ доповнити другим абзацом такого змісту:

"Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня 2012 року. Суб’єкти господарювання – платники податку на прибуток подають фінансову звітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2012 року".

ІХ. Відсутність чіткого визначення порядку здійснення податкового контролю та збільшення адміністративного тиску

А. Кодекс невиправдано посилює адміністративний тиск на платників податків та нечітко визначає процедури здійснення податкового контролю. Це може призвести до зловживань з боку контролюючих органів і, відповідно, до порушень прав платників податків.

Крім того, Кодекс запроваджує нові, в тому числі необгрунтовані, підстави для проведення контролюючими органами перевірок.

Так, наприклад, перевірка додержання податкового законодавства платником податку на прибуток підприємств за наявності у нього протягом чотирьох послідовних базових звітних періодів у податковій звітності збитків може бути здійснена в рамках планової перевірки. У запровадженні такої підстави для позапланової перевірки немає потреби.

Необгрунтованими вбачаються підстави для перевірок, які не містять чітких об'єктивних критеріїв, а саме:

невідповідність показників звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій відомостям, зазначеним в обов’язковій звітності;

виникнення потреби у перевірці повноти та своєчасності нарахування і сплати податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, на підставі отриманих від особи відомостей про фінансово-господарські відносини з платником податків, яким не надано пояснень та належно засвідчених копій документів на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Неможливість однозначного тлумачення цих підстав може спричинити неоднакове застосування їх на практиці. Цим створюються умови для зловживання податковими органами правом на проведення перевірок, суб'єктивного ставлення до окремих платників податків, адміністративного тиску на них, що призведе до порушення конституційних прав осіб на підприємницьку діяльність (стаття 42 Конституції України).

За таких обставин пропоную підстави для перевірок, що нечітко сформульовані, залишають можливість для їх неоднозначного застосування на практиці, із Кодексу виключити з тим, щоб забезпечити рівність платників податків перед законом. Це зокрема, стосується підпунктів 78.1.6 і 78.1.10 пункту 78.1 статті 78. Підпункт же 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 пропонується викласти в такій редакції:

"80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками".

Б. Кодексом податковому органу надається право звернення до суду з метою зупинення операцій на рахунках платника податку у випадку його відмови допустити посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки (підпункт 20.1.15.1 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20, пункт 81.2 статті 81).

Таким чином, до платника податків передбачається застосовувати обмеження його прав ще до проведення перевірки та до встановлення за її результатами факту порушення таким платником податкового закону.

Ця норма не тільки порушує фундаментальні засади настання відповідальності особи за протиправні дії. На практиці вона може бути використана як засіб обмеження підприємницької діяльності платника податків з боку контролюючих органів.

Вважаю, що процедура зупинення операцій на рахунках платника податку не може застосовуватися тільки на підставі відмови платника допустити податківців до перевірки.

Аналогічне зауваження викликає і положення пункту 84.4 статті 84 щодо покладення на платника податків відповідальності за неподання документів, предметів та інших матеріалів експертові.

Виходячи з цього, пропоную підпункт 20.1.15.1 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20 та друге речення пункту 81.2 статті 81, пункт 84.4 статті 84 Закону виключити.

В. У Кодексі передбачено обов'язок платника податків під час перевірки давати пояснення з питань оподаткування (пункт 81.3 статті 81).

Такий обов'язок суперечить Конституції України, якою встановлено, що будь-яка особа не несе відповідальності за відмову давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (стаття 63). Основним Законом держави таким чином гарантовано право особи відмовитися давати такі пояснення з будь-якого питання, в тому числі і з питань оподаткування.

За цих обставин з Кодексу необхідно виключити норми про запровадження законодавчого примусу для платника податків давати пояснення з питань оподаткування. Натомість у Кодексі необхідно закріпити право платника податків відмовлятися від надання таких пояснень і передбачити законодавчі гарантії цього права.

Зокрема, пропоную виключити:

у підпункті 16.1.8 пункту 16.1 статті 16 слова "давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами";

у підпункті 20.1.2. пункту 20.1 статті 20 слова "та пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим Кодексом та іншими законами України";

у пункті 20.1.23 слова "пояснень та";

у пунктах 78.1.4 слово "обов'язковий";

в абзаці другому підпункту 81.3 статті 81 слова "давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених цим Кодексом";

підпункт 83.1.5 пункту 83.1 статті 83 виключити.

Г. Кодексом визначено, що податкові роз'яснення окремих положень податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби або митні органи, надаються за самостійним рішенням відповідного центрального контролюючого органу, коли до таких органів надходить значна кількість однорідних звернень щодо надання консультацій з практичного використання окремих норм податкового законодавства (пункти 52.7 та 52.8 статті 52).

Податкове роз’яснення затверджується наказом Міністерства фінансів України, який реєструється Міністерством юстиції України.

Порядок надання та оприлюднення податкових роз'яснень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вважаю, що з метою однозначного застосування як контролюючими органами, так і платниками податків податкових норм, слід розглянути питання про відмову від інституту податкових роз’яснень, оскільки податкові відносини мають бути врегульовані законом. Це відповідатиме статтям 67 та 92 Конституції України, відповідно до яких кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори виключно в порядку і розмірах, встановлених законами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 117 Конституції України реєстрації в порядку, встановленому законом, підлягають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Таким чином, податкове роз’яснення не має сили нормативно-правового акта, а тому державна реєстрація податкових роз’яснень Міністерством юстиції України не здійснюється.

З огляду на викладене пропоную:

1) виключити:

підпункт 14.1.173 пункту 14.1 статті 14;

з назви статті 52 слова "та податкове роз'яснення";

пункти 52.6, 52.7 і 52.8 статті 52;

з назви статті 53 слова "та податкових роз'яснень";

пункт 53.2 статті 53 Кодексу;

2) у пункті 53.1 статті 53 слова "та/або податкового роз'яснення, наданих" замінити словом "наданої", а слова "або податкове роз'яснення були змінені або скасовані" – словами "була зміна або скасована";

3) назву глави 3 розділу ІІ викласти в такій редакції:

"Глава 3. Податкові консультації".

Д. У Кодексі визначено, що підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків (пункти 100.4 і 100.5 статті 100 розділу ІІ "Адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)".

Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, які призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків.

Названі положення надають керівнику контролюючого органу (його заступнику) право на власний розсуд оцінювати достатність доказів, які можуть бути підставою для розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, що створює ризик прийняття таким керівником (його заступником) упереджених, необ'єктивних рішень.

Це може призвести до неоднакового застосування до різних платників податків норм закону щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань і, як наслідок, до порушення їх прав.

Ураховуючи викладене, з метою запобігання корупційним проявам, вважаю за доцільне у статті 100 Кодексу пункт 100.4 після слів "доказів існування обставин" і пункт 100.5 після слова "доказів" доповнити словами "перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України".

Е. Відповідно до Кодексу для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується будь-яка інформація, оприлюднена та/або добровільно або за запитом надана органу державної податкової служби (підпункт 72.1.6 пункту 72.1 статті 72).

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України" податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій. Таким чином, будь-яка оприлюднена та/або добровільно або за запитом надана органу державної податкової служби інформація може вважатися податковою інформацією.

Водночас згідно з Кодексом, якщо за наслідками отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, це є підставою документальної позапланової виїзної перевірки (пункт 78.1.1 пункт 78.1 статті 78).

Отже, будь-яка оприлюднена інформація, що може бути суб'єктивною або поширюватися з метою дискредитації того чи іншого платника податків, може впливати на рішення податкових органів щодо проведення документальної виїзної позапланової перевірки.

Для уникнення такої ситуації пропоную підпункт 72.1.6 пункту 72.1 статті 72 викласти в такій редакції:

"72.1.6. для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку".

Є. Кодекс зобов'язує великих платників податків надавати органам державної податкової служби в електронному вигляді копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів. При цьому не враховано, що не всі первинні документи ведуться платниками податків в електронному вигляді, що унеможливлює їх надання відповідно до вимог Кодексу.

З огляду на це вважаю за доцільне передбачити в Кодексі, що в електронному вигляді мають подаватися лише ті первинні документи, що ведуться в електронному вигляді.

Тому пропоную підпункт 72.1.1.2 підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 Кодексу після слів "первинних документах" доповнити словами "які ведуться в електронному вигляді".

Ж. Кодекс значною мірою погіршує умови одержання в Україні послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, що надаються нерезидентами. Зокрема, Кодексом запроваджується повна заборона на включення до витрат платника податку на прибуток витрат, понесених (нарахованих) у зв'язку з придбанням послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у нерезидента, що не має свого постійного представництва в Україні.

Запровадження такої норми позбавляє суб'єктів господарювання економічних стимулів для просування товарів вітчизняного виробництва за кордон, ускладнює вихід українських підприємств на міжнародні ринки цінних паперів та ринки капіталу, а тому не може бути підтримано.

У зв’язку з цим пропоную підпункт 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 викласти в такій редакції:

"139.1.13. витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.

При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу".

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ
На основе источника: www.president.gov.ua
Часть 1

Часть 3

Пропозиції Президента України до Податкового кодексу України ч.1

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 22:50:42 GMT

Прийнятий парламентом 18 листопада 2010 року Податковий кодекс України несе суттєві ризики, що можуть обернутися звуженням прав громадян і порушенням засадничих гарантій прав і свобод, визначених Конституцією України.

І. Порушення конституційного принципу презумпції невинуватості

У Кодексі проігноровано закріплений у статті 62 Конституції України принцип невинуватості особи та звільнення її від необхідності доведення своєї правоти.

Так, у разі, якщо платник податків в адміністративному порядку оскаржує будь-яке рішення податкового органу, тягар доведення помилковості такого рішення покладається на платника (пункт 56.4 статті 56). Іншими словами, в даному випадку Кодекс виходить із того, що податковий орган у відносинах із платником податків апріорі правий.

Вважаю, що такий підхід є неприйнятним у демократичному суспільстві і тому потребує кардинальної зміни.

Адже у випадку судового оскарження того самого рішення податкового органу за процедурою Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення правомірності такого рішення несе суб’єкт владних повноважень.

Пропоную цей принцип запровадити і в податкове законодавство, передбачивши, що обов'язок доведення правомірності рішення контролюючого органу, в тому числі щодо нарахувань податкових зобов'язань, покладається на контролюючий орган.

У зв'язку з цим абзац перший пункту 56.4 статті 56 Кодексу пропоную викласти в такій редакції:

"56.4. Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган".

Це буде запорукою виконання норм статті 62 Конституції України щодо принципу невинуватості особи та необхідності доведення вини у відносинах громадян з органами податкової служби.

ІІ. Порушення конституційних гарантій захисту особою своїх прав і свобод

А. Кодекс запроваджує можливість обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків за результатами перевірки, навіть якщо правомірність результатів цієї перевірки оскаржується платником податків у суді.

Більше того, у разі порушення такої кримінальної справи платник податку фактично буде позбавлений можливості довести процедуру судового оскарження результатів податкової перевірки до кінця і одержати рішення суду по суті.

Між тим, нині чинна процедура адміністрування податків та зборів відповідні гарантії забезпечує. У законодавстві наявні норми, за якими платник податку за будь-яких обставин вправі одержати рішення суду, що спростує або підтвердить правомірність вимог контролюючого органу.

Скасування таких норм, що зроблено в Кодексі, є звуженням обсягу і змісту існуючих прав громадян і не відповідає конституційній забороні звужувати обсяг і зміст існуючих прав громадян при прийнятті нових законів (стаття 22 Конституції України).

Це також порушує гарантоване Основним Законом держави право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (стаття 55), яке за Конституцією України не може бути обмежено (стаття 64).

У зв'язку з цим пропоную доповнити главу 4 "Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів" розділу ІІ "Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)" Кодексу такими положеннями:

"№.№. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження".

Б. Звуженням існуючого конституційного права платників податків на судове оскарження рішень податкових органів (стаття 55 Конституції України) є й інше положення Кодексу.

Ідеться про запровадження правила, за яким факт звернення платника податку до суду із позовом на рішення про визначення суми податкового зобов'язання одразу тягне виникнення у нього обов'язку сплатити цю суму (пункт 56.17 статті 56 Кодексу).

Для недопущення такого звуження існуючого права платників податків на судове оскарження пропоную виключити з Кодексу підпункт 56.17.4 пункту 56.17 статті 56.

Натомість пропоную доповнити главу 4 "Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів" розділу ІІ "Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)" Кодексу положенням такого змісту:

"№.№. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили".

В. Кодексом запроваджується норма, за якою податкове зобов'язання, що нараховане, утримане податковим агентом відповідно до норм Кодексу, не підлягає оскарженню (підпункт 56.11.2 пункту 56.11 статті 56). Таким чином унеможливлюється оскарження працівником суми зобов'язання, наприклад, зі сплати податку на доходи фізичних осіб, нарахованого роботодавцем із сум заробітної плати.

Це обмежує конституційне право особи захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами (стаття 55 Конституції України). Встановлення такого обмеження не відповідає конституційному принципу неможливості обмеження зазначеного конституційного права (стаття 64 Конституції України).

Виходячи з цього, пропоную виключити з Кодексу підпункт 56.11.2 пункту 56.11 статті 56.

Г. У деяких випадках Кодекс дозволяє проведення документальних та фактичних перевірок без видання наказу керівника контролюючого органу. В тих же випадках, коли видання такого наказу і передбачено, Кодекс позбавляє платника податків права одержати його копію.

За таких обставин платник податків обмежується у праві судового оскарження рішення про проведення перевірки, що не відповідає статті 55 Конституції України.

Вважаю за необхідне передбачити у Кодексі положення про обов'язкове видання наказу керівника контролюючого органу для проведення документальних та фактичних перевірок, а також про необхідність надання платнику податків копії відповідного наказу.

Кодексом також передбачається можливість зупинення органами державної податкової служби документальних виїзних перевірок великого платника податків на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в окремих випадках на необмежений строк. За таких умов може виникнути ситуація, коли під час проведення перевірок правомірності заявлених до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість буде значно відтерміновано таке відшкодування, що в свою чергу на необмежений строк зменшить обігові кошти підприємств.

У зв'язку з цим пропоную:

1) пункт 77.4 статті 77 викласти в такій редакції:

"77.4. Про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки";

2) пункт 78.4 статті 78 викласти в такій редакції:

"78.4. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки";

3) пункт 79.2 статті 79 викласти в такій редакції:

"79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки";

4) абзац перший пункту 80.2 статті 80 викласти в такій редакції:

"80.2. Фактична перевірка може проводитись на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин";

5) абзац перший пункту 81.1 статті 81 викласти в такій редакції:

"81.1. Посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об’єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби";

6) пункт 82.4 статті 82 викласти в такій редакції:

"82.4. Проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника податкового органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов’язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів";

7) пункт 85.2 статті 85 викласти в такій редакції:

"85.2. Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків зобов’язаний також надати в електронному вигляді з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб (у форматі та порядку, визначених центральним органом державної податкової служби) копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки".

ІІІ. Порушення конституційних гарантій права власності, права здійснення підприємницької діяльності

А. У Кодексі передбачено можливість установлення платнику податків заборони вчиняти будь-які дії щодо свого майна, крім дій з його охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані, шляхом застосування адміністративного арешту майна на строк до 96 годин (пункти 94.3 і 94.10 статті 94).

Однак не виключається ситуація, коли деякі види майна, на яке може бути накладений арешт, можуть бути задіяні у виробничій або іншій господарській діяльності.

За цих обставин обмеження можливості платника податків використовувати належне йому майно у такій діяльності може заблокувати підприємницьку діяльність платника податків, а отже, призвести до порушення конституційних гарантій підприємницької діяльності, гарантій непорушності права власності (статті 41, 42 Конституції України)

До того ж Кодекс створює підгрунтя для маніпуляцій з тривалістю адміністративного арешту майна.

Зокрема, за пунктом 94.10 статті 94 Кодексу в разі звернення керівника відповідного органу державної податкової служби (його заступника) до суду за продовженням строку адміністративного арешту, накладеного на майно платника податків, строк дії такого арешту майна автоматично продовжується до прийняття судом остаточного рішення, що набрало законної сили.

Іншими словами, платник податків на невизначений строк обмежується у праві розпоряджатися належним йому майном просто за фактом звернення податкового органу до суду.

Така норма може бути використана для зловживань та безпідставного розтягнення у часі дії адміністративного арешту без наявного рішення суду, що порушує конституційне право власника розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

Вважаю, що 96-годинний строк адміністративного арешту є достатнім для того, щоб звернутися до суду та отримати рішення про обгрунтованість адміністративного арешту, і що адміністративний арешт не може обмежувати дальше використання арештованого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Тож пропоную:

1) пункти 94.3 і 94.5 статті 94 викласти відповідно в такій редакції:

"94.3. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті";

"94.5. Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення";

2) пункт 94.10 статті 94 викласти в такій редакції:

"94.10. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обгрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі коли майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні";

3) пункти 94.19 – 94.21 статті 94 викласти в такій редакції:

"94.19. Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з:

94.19.1. відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;

94.19.2. погашенням податкового боргу платника податків;

94.19.3. усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту;

94.19.4. ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

94.19.5. наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;

94.19.6. скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт;

94.19.7. прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту;

94.19.8. пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

94.19.9. фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

94.20. У випадках, визначених підпунктами 94.19.2 - 94.19.4, 94.19.8, 94.19.9 пункту 94.19 цієї статті, рішення щодо звільнення з-під арешту майна приймається органом державної податкової служби.

У разі якщо рішення про звільнення майна з-під арешту прийнято стосовно арешту, який було визнано судом обґрунтованим, орган державної податкової служби повідомляє про своє рішення відповідний суд не пізніше наступного робочого дня.

94.21. У разі коли майно платника податків звільняється з-під адміністративного арешту у випадках, визначених пунктами 94.19.1, 94.19.6, 94.19.7, 94.19.9, повторне накладення адміністративного арешту з підстав накладення першого арешту не дозволяється";

4) ураховуючи викладене, у підпункті 20.1.12 пункту 20.1 статті 20 слова "а також продовження строку адміністративного арешту майна платників податків та накладення арешту на кошти на банківських рахунках платника податків" та підпункт 20.1.20 пункту 20.1 статті 20 виключити.

Б. Кодексом передбачено застосування права податкової застави щодо майна платника податків. При цьому визначається, що така застава поширюється на майно, балансова вартість якого може сягати двократного розміру суми податкового боргу (пункт 89.2 статті 89).

На практиці це може призвести до порушень конституційних гарантій права власності, права здійснення підприємницької діяльності, конституційного принципу непорушності прав людини (статті 21, 41 і 42 Конституції України).

Як визначив Конституційний Суд України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, в іншому випадку це може призвести до позбавлення платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення (Рішення від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі про податкову заставу).

Для уникнення такого порушення прав людини у Кодексі має бути визначено, що податкова застава поширюється на майно, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу.

Тому пропоную пункти 89.2, 89.5 і 89.6 статті 89 викласти відповідно в такій редакції:

"89.2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій";

"89.5. У разі коли на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

Платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису.

У разі коли орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення.

До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно.

У разі порушення платником податків вимог цього пункту він несе відповідальність згідно із законом.

89.6. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі".

В. Підпункти 20.1.13 і 20.1.14 пункту 20.1 статті 20 Кодексу передбачають права органів державної податкової служби звертатися до суду щодо визнання недійсними правочинів, виконання яких пов’язано з оподаткуванням, а також щодо стягнення до бюджету коштів або майна, отриманого сторонами за нікчемними правочинами, господарськими зобов'язаннями, що визнані судом недійсними.

Ці положення не відповідають нормам Цивільного кодексу України, які визначають правові наслідки недійсності правочинів та нікчемних правочинів (параграф 2 глави 16 розділу ІV) і не передбачаютьобернення на користь держави майна, коштів, отриманих сторонами за зазначеними правочинами.

За таких обставин відтворення у Податковому кодексі України зазначених положень не може бути підтримано.

Тож пропоную підпункти 20.1.13 і 20.1.14 пункту 20.1 статті 20 Кодексу виключити і врегулювати порушені питання у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України".

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

На основе источника: www.president.gov.ua
Часть 2
Часть 3

Законодательные итоги: чем запомнится 2010 год

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 21:28:32 GMT

Новый 2011 год обещает быть одним из самых насыщенных в законодательной работе за всю историю независимой Украины. Уже в этом году существенные изменения были внесены в целый ряд ключевых нормативно-правовых актов.

Гражданский процессуальный кодекс - за услуги ЖКХ заплатят все
В Гражданском процессуальном кодексе появилось несколько новых пунктов, позволяющих суду выдать так называемый судебный приказ в том случае, если, например, заявлено требование о взыскании задолженности по оплате жилищно-коммунальных услуг, телекоммуникационных услуг, услуг телевидения и радиовещания. Механизм получения судебного приказа был упрощен до предела: обращение коммунальщиков в районный суд по месту проживанию должника. На рассмотрение вопроса отводится три дня, без судебного заседания и вызова сторон. Затем копия судебного приказа направляется должнику заказным письмом. Даже если его не было по этому адресу, днем получения копии приказа является дата на отметке почты об отсутствии должника по этому адресу или дата, указанная в почтовом уведомлении о вручении или отказе от получения.

Закона о "О судоустройстве и статусе судей" - в новый год с новым высшим судом

Многое изменилось в системе судоустройства Украины после принятия Закона "О судоустройстве и статусе судей". В частности, был создан новый высший суд - Высший специализированный суд по рассмотрению гражданских и уголовных дел. Кроме этого, для исков налогоплательщиков об обжаловании налоговых уведомлений-решений был установлен месячный срок обращения в административный суд.

Закон "О предупреждении и противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, или финансированию терроризма" - тайное становится явным

С связи с принятием в новой редакции Закона Украины "О предупреждении и противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем" были практически уничтожены любые виды тайн: банковская, коммерческая, адвокатская и т.д., а минимизация налогообложения вошла в список потенциальных составов преступления. Более того, если раньше мероприятия по сбору информации, проводимые в рамках финансового мониторинга, по большому счету собирались негласно и, как правило, не вели к серьезным юридическим последствиям, то сейчас это уже может повлечь за собой уголовное преследование.

Закон "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины" - налоговые проверки стали длиннее, а алкоголь и сигареты - дороже

Законом с незапоминающимся названием "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины" от 20.05.2010 г. были ощутимо повышены акцизные ставки на алкогольные напитки, пиво, сигареты и бензин. В "дополнение" к этому был увеличен срок проведения налоговых проверок и введены проверки на предмет уплаты обязательных платежей из зарплат, что еще больше расширило и без того немалый перечень прав контролирующих органов.

Закон "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно сроков выплаты заработной платы" - зарплату нужно платить вовремя

Еще одним важным законом, принятым в 2010 году, стал Закон "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно сроков выплаты заработной платы". Данный документ предусматривает, что выплата зарплаты работникам осуществляется не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий шестнадцати календарных дней, и не позже семи дней после окончания периода, за который осуществляется выплата. При этом размер заработной платы за первую половину месяца не может быть меньше оплаты за фактически отработанное время с учетом тарифной ставки. Следовательно, и органы госнадзортруда, и особенно налоговые органы уже не будут столь благосклонными к работодателям в отношении сроков выплаты заработной платы сотрудникам, ведь речь идет о перечислении налогов и сборов, начисленных на суммы, составляющие не меньше половины всего официального фонда оплаты труда.

Закон "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно ограничения государственного регулирования хозяйственной деятельности" - работать можно и без лицензии

Одним из наиболее желанных в уходящем году стал Закон "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно ограничения государственного регулирования хозяйственной деятельности". Этим Законом было отменено обязательное лицензирование многих видов хозяйственной деятельности.

Законом "О внесении изменений в Закон Украины "Об исполнительном производстве" и некоторые другие законодательные акты Украины относительно совершенствования процедуры принудительного исполнения решений судов и других органов (должностных лиц)" - исполнитель должен знать о должнике все

В существующий порядок осуществления исполнительного производства также было внесено немало изменений Законом "О внесении изменений в Закон Украины "Об исполнительном производстве" и некоторые другие законодательные акты Украины относительно совершенствования процедуры принудительного исполнения решений судов и других органов (должностных лиц)" (изложившим Закон об исполнительном производстве в новой редакции). После принятия этого Закона сотрудники государственной исполнительной службы получили доступ к любым базам данных и реестрам, включая электронные, которые содержат информацию о должниках, их имуществе и денежных средствах. Также государственные исполнители получили право на бесплатное получение от любых государственных органов, учреждений, должностных лиц, сторон и участников исполнительного производства необходимых пояснений, справок и другой информации, в том числе конфиденциальной. Должникам же этот документ не принес ничего хорошего, скорее, наоборот - для них стало невозможным обжалование в административном порядке действий исполнителя, а оставлен лишь судебный порядок обжалования.

Налоговый кодекс - законодательный проект года: быть или не быть

Но самым осуждаемым и противоречивым документом этого года стал Налоговый кодекс, принятый Верховной Радой и ветированный Президентом Украины Виктором Януковичем. Новый Кодекс в корне меняет принципы налогообложения в Украине, а именно:

- существенно расширяются права сотрудников государственной налоговой службы;

- предусматривается снижение налога на добавленную стоимость и налога на прибыль;

- вводится налог на депозиты, на недвижимость и др.

Подводя итог под перечисленными выше законодательными новациями, можно сказать, что изменений произошло очень много и это только самые основные. На этом процесс однозначно не закончится - в следующем году реформирование отечественного законодательства будет продолжено. Уже сейчас законодатели говорят о необходимости принятия нового Трудового, Жилищного и Воздушного кодексов, а также ряда новых законов.

Всеукраинская сеть ЛІГА: ЗАКОН
Источник материала: http://news.ligazakon.ua

Власть не имеет права игнорировать информационные запросы

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 21:19:54 GMT

Вчера, 2 декабря, состоялось заседание Окружного административного суда г. Киева по административному иску ООО "Издательская группа "Наш Продукт" к Вице-премьер-министру Украины Сергею Тигипко. Своим решением суд постановил: признать бездеятельность Вице-премьер-министра Тигипко незаконной, обязать его ответить на журналистский запрос и оплатить судебные издержки в размере 3 гривен 40 копеек.

На основе источника: www.bagnet.org

Согласно ст. 32 Закона "Об информации" информационный запрос может касаться получения официальных документов органов власти. Этой же статьей регулируется и понятие запроса на получение устной или письменной информации, который может касаться получения информации о деятельности органов власти.

Срок рассмотрений запроса не должен превышать 10 календарных дней, по истечению которых либо должен быть дан ответ об удовлетворении запроса (тогда запрос удовлетворяется в течение месяца), либо мотивированный отказ.

Иными словами, власть не имеет права игнорировать информационные запросы и обязана на них отвечать, независимо от того, положительный дается ответ, или в удовлетворении запроса отказывается.

Андрей МЕДИНСКИЙ, аналитик ЛІГА:ЗАКОН
Источник материала: http://news.ligazakon.ua

НК и "упрощенка" или Бочка меда с привкусом дегтя

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 21:07:42 GMT

В бочке меда, дарованной Президентом под этикеткой "вето для упрощенцев", обнаружилась изрядная порция дегтя.
Протесты предпринимателей даром не прошли. Президент таки наложил вето на скандальный Налоговый кодекс (далее - НК), и Верховная Рада его предложения тотчас поддержала. Но, как оказалось, без неприятных сюрпризов для "упрощенцев" в новом варианте НК не обошлось.
Власть действительно пошла на уступки, и сохранила упрощенную систему налогообложения почти в том виде, который предусмотрен Указом Президента "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" (далее - Указ). Это значит, что и физические лица, и юридические лица, независимо от видов деятельности (кроме тех, что запрещены Указом) смогут уплачивать единый налог почти в том же порядке, в котором они уплачивают его сейчас. Кроме того, сохраняется возможность уплаты фиксированного налога путем приобретения торгового патента.

На период до внесения изменений в НК плательщики единого налога не будут платить налог на прибыль, НДФЛ, НДС, земельный налог, плату за пользование недрами, сбор за специальное пользование воды, сбор за специальное использование лесных ресурсов, сбор за осуществление определенных видов предпринимательской деятельности.

Но в то же время, они обязаны будут уплачивать единый социальный взнос в порядке, определенном Законом "О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование". То есть, помимо единого налога придется платить еще и единый соцвзнос. Причем, не только за себя, но и за работников в размере, не меньше минимального страхового взноса на одно лицо.

При этом, уплачивать единый и фиксированный налоги придется в той части, которая направляется в бюджет соответствующего уровня. А вместо уплаты той части единого или фиксированного налога, что ранее перечислялась в фонды соцстрахования, необходимо будет платить единый социальный взнос в полном размере. То есть, помимо 84 гривен единого налога (42% процента при ставке в 200 гривен), подлежащих перечислению в городской и местный бюджеты, необходимо будет уплачивать 338-458 гривен единого социального взноса.

Конечно, учитывая, что и сейчас "упрощенцы" обязаны платить минимальный пенсионный взнос, существенного увеличения размера выплат по сравнению с теперешними отчислениями не произойдет. Но поскольку размер единого соцвзноса выше размера пенсионных отчислений, дополнительно придется отчислять еще до 100 гривен. К тому же, с ростом минимальной заработной платы будут расти и отчисления на единой соцвзнос, что не очень хорошо для "упрощенцев", желающих уплачивать, в первую очередь, стабильные платежи.

А вот что может быть действительно страшным для многих плательщиков единого налога, и на что Президент и его окружение не обратили внимание (или не захотели обратить?), так это запрет на отнесение в состав валовых расходов, понесенных в связи с приобретением товаров, работ и услуг, а также других активов, у физических лиц, уплачивающих единый налог (кроме работ и услуг в сфере информатизации). Статья 139.1.12 НК, предусматривающая такой запрет, не была ветирована Президентом, и сохранилась и новом варианте НК.

Возможно, все дело в том, что она находится в разделе, посвященном налогу на прибыль, и на нее никто не обратил внимание. И тогда шансы на ее исключение посредством внесения изменений в НК достаточной высоки.

А возможно, это сделано умышленно, с целью перекрыть возможность установления гражданско-правовых отношений с физлицом-единщиком, фактически являющегося наемным работником, а также для прикрытия схем минимизации налогообложения. И тогда шансов отмены этой нормы значительно меньше. Пострадать же от этого ограничения могут не только "минимизаторы", но и честные плательщики единого налога, имеющие отношения с налогоплательщиками на общей системе налогообложения.

Так что победа предпринимателей (такое вето, несмотря ни на что, все-таки можно считать победой) хоть и состоялась, но определенные, для многих болезненные, потери в ходе сражения за "упрощенку" все же присутствуют. Бочка меда под этикеткой "вето для упрощенцев" оказалась с изрядной порцией дегтя.

Впрочем, во вновь принятом НК изменились не только нормы, касающиеся упрощенной системы налогообложения, но ряд других, в особенности касающихся администрирования налогов и сборов. И там ситуация оказалась даже более мрачной.

Евгений Даниленко, "ЮРИСТ & ЗАКОН"
Источник материала: http://news.ligazakon.ua

Пропозиції Президента України до ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 20:53:58 GMT

Прийнятий Верховною Радою України 18 листопада 2010 року Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" не може бути підписаний, виходячи з такого.
1. Передбаченими Законом, що надійшов на підпис, змінами до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" розширено функції органів державної податкової служби (пункт 27 розділу І).
Насамперед слід відзначити, що Закон, який надійшов на підпис, нерозривно пов'язаний із прийняттям Податкового кодексу України. Додаткові повноваження, якими податкові органи наділяються цим Законом, передбачені і в Податковому кодексі України.

Окремі з цих додаткових повноважень викликають заперечення, оскільки не узгоджуються з нормами Конституції України, призведуть до надмірного адміністративного тиску.

Так, Податковим кодексом України і Законом, що розглядається, податковому органу надається право звернення до суду з метою зупинення операцій на рахунках платника податку у випадку його відмови допустити посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки (підпункт 20.1.15.1 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20, пункт 81.2 статті 81 Кодексу, абзаци дев'ятий та десятий підпункту 7 пункту 27 розділу І Закону).

Ці норми не просто порушують фундаментальні засади настання відповідальності особи за протиправні дії. На практиці вони можуть бути використані як засіб обмеження підприємницької діяльності платника податків з боку контролюючих органів.

Це ж стосується і положення розглядуваного Закону, за яким податковому органу надається право звернення до суду з метою зупинення операцій на рахунках платника податку у випадку ненадання або надання у неповному обсязі документів, предметів та інших матеріалів для проведення експертизи (абзац дев'ятий підпункту 7 пункту 27 розділу І).

Закон, що надійшов на підпис, як і Податковий кодекс України, передбачає хибний механізм застосування адміністративного арешту.

Зокрема, за цим механізмом адміністративний арешт накладається на строк до 96 годин. Після цього строк арешту може бути продовжений судом за зверненням керівника (його заступника) відповідного органу державної податкової служби. Однак за прийнятим Податковим кодексом України лише факту звернення до суду (а не винесення судом рішення) достатньо для продовження строку адміністративного арешту, накладеного на майно платника податків.

Такий механізм дозволяє безпідставно розтягувати у часі дію адміністративного арешту (який за Кодексом полягає у суттєвому обмеженні повноважень власника арештованого майна) без наявного рішення суду, що порушує конституційне право власника розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

У зв'язку з цим у пропозиціях Президента України до Податкового кодексу України запропоновано інший механізм застосування адміністративного арешту – суд протягом 96-годинного строку від моменту накладення арешту має перевірити обгрунтованість такого арешту. Такий підхід, з одного боку, захищатиме інтереси власника майна від протиправних дій з боку податкових органів, а з іншого, – гарантуватиме забезпечення інтересів держави.

У пропозиціях Президента України до Податкового кодексу України також наголошено на необхідності зміни підходу до інституту роз'яснень податкового законодавства. Зокрема, виходячи з того, що податкові відносини мають регулюватися законом (як того вимагають статті 67 та 92 Конституції України), запропоновано розглянути питання про відмову від надання органами державної податкової служби та митними органами податкових роз'яснень.

Тому, на мою думку, і в Законі, що надійшов на підпис, слід було б відмовитися від інституту податкових роз'яснень.

Не відповідає конституційним гарантіям права власності і права здійснення підприємницької діяльності (статті 41 і 42 Конституції України), Рішенню Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі про податкову заставу положення Кодексу і Закону, що надійшов на підпис, щодо поширення податкової застави на майно, балансова вартість якого може сягати двократного розміру суми податкового боргу.

Для уникнення такої невідповідності Президентом України у пропозиціях до Податкового кодексу України запропоновано визначити, що податкова застава поширюється на майно, балансова вартість якого має відповідати сумі податкового боргу.

За таких обставин в Законі, який розглядається, не може запроваджуватись інший підхід.

У зв'язку з викладеним пропоную у пункті 27 розділу І Закону:

1) виключити в абзаці четвертому підпункту 2 слова "та податкових роз'яснень";

2) абзац третій підпункту 6 викласти в такій редакції:

"у пункті 4 слова "податкові роз'яснення" замінити словами "податкові консультації".

3) абзаци шостий – чотирнадцятий підпункту 7 замінити одним абзацом такого змісту:

"звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом".

2. І Закон, що надійшов на підпис, і Податковий кодекс України передбачають право органів державної податкової служби звертатися до суду:

про визнання недійсними правочинів, що можуть бути визнані недійсними з підстав, визначених законодавством;

про стягнення до бюджету коштів та майна, отриманого сторонами за нікчемними правочинами, а також за господарськими зобов'язаннями, що визнані судом недійсними (абзаци сьомий і восьмий підпункту 7 пункту 27 розділу І Закону, підпункти 20.1.13 та 20.1.14 пункту 20.1 статті 20 Кодексу).

Але ці процесуальні положення не підкріплені матеріальними нормами і не можуть бути реалізовані в законний спосіб.

Слід визнати, що чинний Цивільний кодекс України не передбачає дієвого механізму захисту інтересів держави у разі вчинення правочинів, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

У зв'язку з цим пропоную доповнити Закон в частині внесення змін до Цивільного кодексу України новими положеннями, які визначали б недійсність угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, та її правові наслідки.

Тож пропоную у пункті 1 розділу І Закону, що надійшов на підпис:

1) доповнити пункт після підпункту 1 двома новими підпунктами такого змісту:

"2) частину першу статті 203 викласти в такій редакції:

"1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам";

3) у статті 228:

назву статті викласти в такій редакції:

"Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства";

доповнити статтю частиною третьою такого змісту:

"3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в доход держави".

3. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" вносяться зміни до Бюджетного кодексу України.

Цими змінами передбачається вилучення 50 відсотків надходжень від податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території міста Києва, до загального фонду Державного бюджету України.

У такий спосіб для бюджету міста Києва встановлюється окремий порядок вилучення до Державного бюджету України коштів податку, який в інших регіонах зараховується до бюджетів місцевого самоврядування та інших місцевих бюджетів.

Запровадження для міста Києва такого вилучення є необгрунтованим і не відповідає встановленим Бюджетним кодексом України принципам справедливості і неупередженості, єдності бюджетної системи України.

Слід також зауважити, що столичний статус міста Києва покладає на територіальну громаду міста забезпечення виконання столичних функцій, а отже, і додаткові, порівняно з іншими територіальними громадами, обов'язки. Це зумовлює необхідність існування адекватних законодавчих гарантій здійснення публічної влади в місті Києві.

За таких обставин слід дійти висновку, що запропоновані зміни порушують гарантії виконання містом Києвом столичних функцій, звужують можливості щодо реалізації територіальною громадою міста програм розвитку освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та духовного розвитку населення, а також підривають фінансову основу місцевого самоврядування в місті Києві (статті 142 Конституції України).

Тому наполягаю на залишенні чинного порядку зарахування в повному обсязі сум податку на доходи фізичних осіб до бюджету міста Києва.

У зв'язку з цим пропоную у пункті 8 розділу І Закону, що надійшов на підпис:

абзаци другий і третій підпункту 1 виключити;

абзац третій підпункту 2 викласти в такій редакції:

"1. До доходів бюджетів міст Києва та Севастополя зараховується 100 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території цих міст".

4. Пунктом 9 Закону, що надійшов на підпис, Кодекс адміністративного судочинства України доповнюється статтею 183³.

Цією статтею передбачається, що у справах, коли податковий орган звертається до суду із відповідними поданнями, постанова суду апеляційної інстанції є остаточною і не може бути оскаржена. Йдеться, зокрема, про справи щодо зупинення видаткових операцій платника податків, накладення адміністративного арешту, стягнення коштів за податковим боргом.

Позбавлення можливості касації в цих категоріях справ не відповідає основним конституційним засадам судочинства в Україні – забезпеченню апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що реалізація права особи на судовий захист передбачає можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій; перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (Рішення від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 та від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010).

За таких обставин вважаю, що у зазначеній частині стаття 183³Кодексу адміністративного судочинства України має бути приведена у відповідність із Конституцією України.

Водночас у цій статті Кодексу адміністративного судочинства України пропоную врегулювати питання механізму підтвердження судом у 96-годинний строк обгрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, про що зазначалося вище.

У зв'язку з цим пропоную пункт 9 розділу І Закону викласти в такій редакції:

"9. Кодекс адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 35 – 36, ст.446) доповнити статтею 183³ такого змісту:

"Стаття 183³. Особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби

1. Провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обгрунтованості адміністративно-го арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

2. Подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити:

1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв’язку заявника;

3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв’язку, якщо такий відомий, відносно сторони, до якої застосовуються заходи, передбачені частиною першою цієї статті;

4) підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;

5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;

6) підпис уповноваженої особи суб’єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

3. У разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків.

Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

4. Суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті;

2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

5. Відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

6. Ухвалу про відмову в прийнятті подання може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її винесення.

7. У разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Розгляд подання відбувається за участю органу державної податкової служби, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.

8. У постанові суду зазначаються:

1) дата прийняття постанови;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді;

3) найменування сторін, їх місцезнаходження;

4) мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон;

5) порядок вчинення дій, передбачених постановою;

6) відомості про порядок та строки апеляційного оскарження постанови.

9. Апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється за загальною процедурою.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку за загальною процедурою.

10. На обчислення строків, установлених цією статтею, не поширюються правила статті 103 цього Кодексу.

Строки, встановлені цією статтею, обчислюються годинами і закінчуються із закінченням години, на яку припадає таке закінчення.

Строки, визначені цим підпунктом, не включають добові години, що припадають на вихідні та святкові дні".

5. Запропоновані Законом зміни до статті 63 Господарського кодексу України щодо встановлення більш жорстких критеріїв для віднесення підприємств до категорії малих призведуть до того, що значна кількість суб'єктів господарювання буде позбавлена статусу малого підприємства (підпункт 1 пункту 1 розділу І).

Так, за Законом малими пропонується визначити підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 30 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 12 мільйонів гривень (до цього часу середньооблікова чисельність працюючих для малих підприємств за звітний (фінансовий) рік не може перевищувати 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період –70 мільйонів гривень).

Беручи до уваги визначені Податковим кодексом України умови адміністрування податків, зборів (зокрема, щодо строків перевірок), такі зміни до Господарського кодексу України спричинять суттєве посилення адміністративного тиску на велику кількість підприємств, які втратять статус малого підприємства і водночас за своєю економічною природою не зможуть належати до середніх підприємств.

Так, наприклад, документальна планова перевірка щодо суб'єкта малого підприємництва триватиме за Кодексом до 10 робочих днів, для середнього – вдвічі більше, документальна позапланова перевірка для суб'єктів малого підприємництва триватиме до 5 робочих днів з можливим продовженням її строку на 2 робочі дні, для середніх – до 10 робочих днів з можливістю продовження її на строк до 5 робочих днів.

Таким чином, підприємства, що до цього часу мали статус малих, а тепер будуть його позбавлені, матимуть більш обтяжливі умови контролю за їх діяльністю, що може негативно позначитися на функціонуванні таких підприємств.

Для залишення ж за собою статусу малих підприємств вони будуть вимушені скорочувати чисельність працівників, що ускладнить і без того незадовільну ситуацію із зайнятістю населення, призведе до вивільнення і відтоку робочої сили з України, створить соціальну напругу у суспільстві.

До того ж пропоновані зміни не враховують європейських стандартів у цій сфері та практики.

Зокрема, Європейська Комісія у 2003 році затвердила єдині правила класифікації малих та середніх підприємств (Рекомендації Комісії 2003/361/EC від 6 травня 2003 року), згідно з якими до малих підприємств відносяться суб’єкти підприємництва з річним обсягом обороту до 10 млн євро.

За таких обставин пропоную підпункт 4 пункту 2 розділу І Закону виключити.

6. Законом пропонується внести зміни до Закону України "Про оренду землі". Цими змінами пропонується визначити, що невиконання будь-яких умов договору оренди земельної частки (паю) є підставою для його розірвання (підпункт 4 пункту 21 розділу І Закону, що надійшов на підпис).

Це не тільки не відповідає визначеним Цивільним кодексом України засадничим принципам цивільно-правових правочинів, зокрема, щодо можливості розірвання договору лише за згодою сторін або за рішенням суду (статті 651), принципам свободи укладення та розірвання цивільно-правових договорів, обов'язковості договорів (статті 627 і 629 Цивільного кодексу України).

Відсутність у пропонованому Законом положенні чітких підстав для розірвання договорів оренди може призвести до його використання з метою масового перерозподілу земель сільськогосподарського призначення.

7. Змінами до статті 13 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" пропонується визначити, що з метою включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій перевірка реєстраторів розрахункових операцій на відповідність вимогам щодо реалізації фіскальних функцій, створення контрольної стрічки в електронній формі, перевірки модемів на відповідність для передачі даних здійснюються організацією, уповноваженою Державною податковою адміністрацією України (підпункт 8 пункту 25 розділу І Закону).

Таким чином, здійснення зазначеної діяльності Законом покладається на одну організацію, що уповноважується в адміністративному порядку, а не визначається на конкурентних засадах. Це зумовлюватиме ризики зловживань під час вирішення зазначеного питання, а тому викликає заперечення.

У зв'язку з цим пропоную абзац третій підпункту 8 пункту 25 розділу І Закону виключити.

Слід зауважити, що в пропозиціях Президента України до Податкового кодексу України йдеться про необхідність збереження чинної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

У зв'язку з цим у пункті 25 розділу І Закону, що надійшов на підпис, також пропоную:

1) у підпункті 6 абзац другий замінити двома абзацами такого змісту:

"пункт 5 викласти в такій редакції:

"5) при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами – підприємцями, які сплачують фіксований податок";

2) у підпункті 9 абзаци шістнадцятий та сімнадцятий виключити.

8. Законом, що надійшов на підпис, пропонуються до вирішення питання, не пов'язані з предметом його правового регулювання, – приведення законодавчих актів у відповідність із Податковим кодексом України, а тому мають бути виключені із Закону.

Ідеться, зокрема, про пропоновані Законом зміни до:

Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" щодо встановлення додаткових вимог щодо призначення на посаду державного реєстратора – проходження стажування не менше 1 місяця та навчання кандидатів на зайняття такої посади (підпункт 1 пункту 31 розділу І Закону);

Закону України "Про Єдиний митний тариф" щодо надання, скасування пільг зі сплати мита під час ввезення на митну територію України, зокрема, відходів паперу і картону та макулатури, устаткування, яке працює на відновлювальних джерелах енергії, енергозберігаючого обладнання і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів, обладнання та матеріалів для виробництва енергії з відновлювальних джерел енергії, матеріалів, устаткування та комплектуючих, що використовуються для їх виробництва (пункт 38 розділу І Закону).

Таким чином, пропоную підпункт 1 пункту 31, пункт 38 розділу І Закону виключити.

9. Наприкінці слід також зауважити, що відповідно до пункту 4 розділу ХІХ Податкового кодексу України Кабінету Міністрів України доручено одночасно з поданням до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України на 2011 рік подати проект закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України з метою приведення норм цього Кодексу у відповідність із Податковим кодексом України.

Однак існує ризик того, що Закон про Державний бюджет України на 2011 рік може набрати чинності після 1 січня 2011 року і тому в період з 1 січня до дати набрання ним чинності існуватимуть різні переліки податків і зборів у Податковому і Бюджетному кодексах.

Це стосується також і дії бланкетних норм, які будуть містити посилання на закони, що відповідно до розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України вже втратили чинність.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

На основе источника: www.president.gov.ua

Против чего протестуют предприниматели?

combat1st — Fri, 03 Dec 2010 20:04:47 GMT

Топ-10 положений проекта Налогового кодекса, уничтожающих упрощенную систему налогообложения, по версии издания "ЮРИСТ & ЗАКОН".
Протесты представителей малого бизнеса против принятия проекта Налогового кодекса пока не нашли отклика в головах и сердцах депутатов провластного большинства. Более того, многие не понимают, против чего протестуют предприниматели, сводя свое представление о причинах протеста к отдельным новшествам (в основном, к повышению ставок единого налога). Издание "ЮРИСТ & ЗАКОН" выделило 10 наиболее "драконовских" норм второй редакции проекта Налогового кодекса, уничтожающих для большинства предпринимателей возможность пребывания на упрощенной системе налогообложения.

1. Запрет на применение упрощенной системы налогообложения юридическими лицами. На сегодняшний день, согласно Указу Президента "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" (далее - Указ Президента) "упрощенкой" имеют право пользоваться юридические лица, в которых среднеучетная численность работающих не превышает 50 человек, а объем выручки от реализации продукции за год не превышает 1 млн. гривен. Теперь упрощенную систему налогообложения смогут применять только физлица - предприниматели.

2. Запрет на применение упрощенной системы налогообложения для 25 видов хозяйственной деятельности. Среди них - внешнеэкономическая деятельность, оптовая торговля, деятельность в сфере права, бухгалтерского учета и аудита, инжиниринга, геодезии и геологии, деятельность по консультированию по вопросам коммерческой деятельности и управления, рекламная деятельность, технические испытания и исследования, подбор и обеспечение персоналом, розничная торговля через Интернет и через торговые автоматы.

3. Запрет для плательщиков налога на прибыль относить в состав валовых расходов затраты, понесенные в связи с приобретением товаров (работ, услуг) и других активов у физического лица - предпринимателя, уплачивающего единый налог (кроме продукции в сфере информатизации). Принятие этой нормы сделает невыгодным сотрудничество налогоплательщиков, пребывающих на общей системе налогообложения, с лицами, пребывающими на едином налоге.

4. Сокращение максимального количества работников, которые могут пребывать в трудовых отношениях с физлицом - предпринимателем, уплачивающим единый налог. Согласно проекту НК количество работников не должно превышать 4 лиц (для ресторанного хозяйства - 8 лиц), в то время как по Указу Президента количество работников у ФЛП могло достигать 10 лиц.

5. Обязательное применение регистраторов расчетных операций (кассовых аппаратов) для плательщиков единого налога, чей доход (не путать с прибылью!) составляет от 300 000 гривен до 600 000 гривен в год. Указ Президента предусматривает право плательщиков единого налога не применять электронно-кассовые аппараты.

6. Сокращение максимального дохода, при наличии которого применение РРО является не обязательным с 500 000 гривен в год, предусмотренных Указом Президента еще в 1998 году (уровень инфляции с того времени составил 490,5 %) до 300 000 гривен в год.

7. Необходимость определять результаты хозяйственной деятельности (доходы и расходы) на основании первичных документов. То есть, по сути, возникает необходимость ведения упрощенного бухгалтерского учета.

8. Полная ликвидация фиксированного налога, уплачиваемого путем приобретения патента на основании Декрета КМУ "О подоходном налоге с граждан".

9. Повышение максимальных ставок единого налога для городов с населением более 150 000 человек в два-три раза. Действующие сейчас ставки в размере 20-200 гривен будут применяться только в населенных пунктах с количеством жителей менее 150 000. Для городов с населением от 150 000 до 500 000 жителей ставка составит от 20 до 400 гривен, а для тех, численность жителей которых превышает 500 000 - от 20 до 600 гривен в месяц. Осуществление деятельности на всей территории Украины будет стоить плательщикам единого налога уже не 200, а 600 гривен.

10. Отделение ставок единого налога от взносов в Пенсионный фонд и фонды соцстрахования (единого социального взноса). Если по действующей системе из уплаченной "упрощенцами" суммы единого налога 42 % должно было поступать в ПФУ, а еще 15 % - в фонды обязательного социального страхования, то теперь в указанные фонды придется платить отдельно от единого налога.

Евгений Даниленко, "ЮРИСТ & ЗАКОН"
Источник материала: http://news.ligazakon.ua