Так, Податковим кодексом України і Законом, що розглядається, податковому органу надається право звернення до суду з метою зупинення операцій на рахунках платника податку у випадку його відмови допустити посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки (підпункт 20.1.15.1 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20, пункт 81.2          статті 81 Кодексу, абзаци дев'ятий та десятий підпункту 7 пункту 27 розділу І Закону).

Таким чином, до платника податків передбачається застосовувати обмеження його прав ще до проведення перевірки та до встановлення за її результатами факту порушення таким платником податкового закону.

Ці норми не просто порушують фундаментальні засади настання відповідальності особи за протиправні дії. На практиці вони можуть бути використані як засіб обмеження підприємницької діяльності платника податків з боку контролюючих органів.

Це ж стосується і положення розглядуваного Закону, за яким податковому органу надається право звернення до суду з метою зупинення операцій на рахунках платника податку у випадку ненадання або надання у неповному обсязі документів, предметів та інших матеріалів для проведення експертизи (абзац дев'ятий підпункту 7 пункту 27 розділу І).

Закон, що надійшов на підпис, як і Податковий кодекс України, передбачає хибний механізм застосування адміністративного арешту.  

Зокрема, за цим механізмом адміністративний арешт накладається на строк до 96 годин. Після цього строк арешту може бути продовжений судом за зверненням керівника (його заступника) відповідного органу державної податкової служби. Однак за прийнятим Податковим кодексом України лише факту звернення до суду (а не винесення судом рішення) достатньо для продовження строку адміністративного арешту, накладеного на майно платника податків.

Такий механізм дозволяє безпідставно розтягувати у часі дію адміністративного арешту (який за Кодексом полягає у суттєвому обмеженні повноважень власника арештованого майна) без наявного рішення суду, що порушує конституційне право власника розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

У зв'язку з цим у пропозиціях Президента України до Податкового кодексу України запропоновано інший механізм застосування адміністративного арешту – суд протягом 96-годинного строку від моменту накладення арешту має перевірити обгрунтованість такого арешту. Такий підхід, з одного боку, захищатиме інтереси власника майна від протиправних дій з боку податкових органів, а з іншого, – гарантуватиме забезпечення інтересів держави.

У пропозиціях Президента України до Податкового кодексу України також наголошено на необхідності зміни підходу до інституту роз'яснень податкового законодавства. Зокрема, виходячи з того, що податкові відносини мають регулюватися законом (як того вимагають статті 67 та 92 Конституції України), запропоновано розглянути питання про відмову від надання органами державної податкової служби та митними органами податкових роз'яснень.

Тому, на мою думку, і в Законі, що надійшов на підпис, слід було б відмовитися від інституту податкових роз'яснень.

Не відповідає конституційним гарантіям права власності і права здійснення підприємницької діяльності (статті 41 і 42 Конституції України), Рішенню Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі про податкову заставу положення Кодексу і Закону, що надійшов на підпис, щодо поширення податкової застави на майно, балансова вартість якого може сягати двократного розміру суми податкового боргу.

Для уникнення такої невідповідності Президентом України у пропозиціях до Податкового кодексу України запропоновано визначити, що податкова застава поширюється на майно, балансова вартість якого має відповідати сумі податкового боргу.

За таких обставин в Законі, який розглядається, не може запроваджуватись інший підхід.

У зв'язку з викладеним пропоную у пункті 27 розділу І Закону:

1) виключити в абзаці четвертому підпункту 2 слова "та податкових роз'яснень";

2) абзац третій підпункту 6 викласти в такій редакції:

"у пункті 4 слова "податкові роз'яснення" замінити словами "податкові консультації".

3) абзаци шостий – чотирнадцятий підпункту 7 замінити одним абзацом такого змісту:

"звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом".

2. І Закон, що надійшов на підпис, і Податковий кодекс України передбачають право органів державної податкової служби звертатися до суду:

про визнання недійсними правочинів, що можуть бути визнані недійсними з підстав, визначених законодавством;

про стягнення до бюджету коштів та майна, отриманого сторонами за нікчемними правочинами, а також за господарськими зобов'язаннями, що визнані судом недійсними (абзаци сьомий і восьмий підпункту 7 пункту 27 розділу І Закону, підпункти 20.1.13 та 20.1.14 пункту 20.1 статті 20 Кодексу).

Але ці процесуальні положення не підкріплені матеріальними нормами і не можуть бути реалізовані в законний спосіб.

Слід визнати, що чинний Цивільний кодекс України не передбачає дієвого механізму захисту інтересів держави у разі вчинення правочинів, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

У зв'язку з цим пропоную доповнити Закон в частині внесення змін до Цивільного кодексу України новими положеннями, які визначали б недійсність угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, та її правові наслідки.

Тож пропоную у пункті 1 розділу І Закону, що надійшов на підпис:

1) доповнити пункт після підпункту 1 двома новими підпунктами такого змісту:

"2) частину першу статті 203 викласти в такій редакції:

"1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам";

3) у статті 228:

назву статті викласти в такій редакції:

 "Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства";

доповнити статтю  частиною третьою такого змісту:

"3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в доход держави".

3. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" вносяться зміни до Бюджетного кодексу України.

Цими змінами передбачається вилучення 50 відсотків надходжень від податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території міста Києва, до загального фонду Державного бюджету України.

У такий спосіб для бюджету міста Києва встановлюється окремий порядок вилучення до Державного бюджету України коштів податку, який в інших регіонах зараховується до бюджетів місцевого самоврядування та інших місцевих бюджетів.

Запровадження для міста Києва такого вилучення є необгрунтованим і не відповідає встановленим Бюджетним кодексом України принципам справедливості і неупередженості, єдності бюджетної системи України.

Слід також зауважити, що столичний статус міста Києва покладає на територіальну громаду міста забезпечення виконання столичних функцій, а отже, і додаткові, порівняно з іншими територіальними громадами, обов'язки. Це зумовлює необхідність існування адекватних законодавчих гарантій здійснення публічної влади в місті Києві.

За таких обставин слід дійти висновку, що запропоновані зміни порушують гарантії виконання містом Києвом столичних функцій, звужують можливості щодо реалізації територіальною громадою міста програм розвитку освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та духовного розвитку населення, а також підривають фінансову основу місцевого самоврядування в місті Києві (статті 142 Конституції України).

Тому наполягаю на залишенні чинного порядку зарахування в повному обсязі сум податку на доходи фізичних осіб до бюджету міста Києва.

У зв'язку з цим пропоную у пункті 8 розділу І Закону, що надійшов на підпис:

абзаци другий і третій підпункту 1 виключити;

абзац третій підпункту 2 викласти в такій редакції:

"1. До  доходів бюджетів міст Києва та Севастополя зараховується 100 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території цих міст".

 4. Пунктом 9 Закону, що надійшов на підпис, Кодекс адміністративного судочинства України доповнюється статтею 183³.

Цією статтею передбачається, що у справах, коли податковий орган звертається до суду із відповідними поданнями, постанова суду апеляційної інстанції є остаточною і не може бути оскаржена. Йдеться, зокрема,  про справи щодо зупинення видаткових операцій платника податків, накладення адміністративного арешту, стягнення коштів за податковим боргом.    

Позбавлення можливості касації в цих категоріях справ  не відповідає основним конституційним засадам судочинства в Україні – забезпеченню апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що реалізація права особи на судовий захист передбачає можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій; перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (Рішення від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 та від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010).

За таких обставин вважаю, що у зазначеній частині стаття 183³ Кодексу адміністративного судочинства України має бути приведена у відповідність із Конституцією України.

Водночас у цій статті Кодексу адміністративного судочинства України пропоную врегулювати питання механізму підтвердження судом у 96-годинний строк обгрунтованості  адміністративного арешту майна платника податків, про що зазначалося вище.

У зв'язку з цим пропоную пункт 9 розділу І Закону викласти в такій редакції:

"9. Кодекс адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 35 – 36, ст.446) доповнити статтею 183³ такого змісту: 

"Стаття 183³. Особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби

1. Провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обгрунтованості адміністративно-го арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

2. Подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити:

1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв’язку заявника;

3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв’язку, якщо такий відомий, відносно сторони, до якої застосовуються заходи, передбачені частиною першою цієї статті;

4) підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;

5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;

6) підпис уповноваженої особи суб’єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

3. У разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків.

Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

4. Суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті;

2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

5. Відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

6. Ухвалу про відмову в прийнятті подання може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її винесення.

7. У разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Розгляд подання відбувається за участю органу державної податкової служби, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.

8. У постанові суду зазначаються:

1) дата прийняття постанови;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді;

3) найменування сторін, їх місцезнаходження;

4) мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон;

5) порядок вчинення дій, передбачених постановою;

6) відомості про порядок та строки апеляційного оскарження постанови.

9. Апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється за загальною процедурою.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку за загальною процедурою.

10. На обчислення строків, установлених цією статтею, не поширюються правила статті 103 цього Кодексу.

Строки, встановлені цією статтею, обчислюються годинами і закінчуються із закінченням години, на яку припадає таке закінчення.

Строки, визначені цим підпунктом, не включають добові години, що припадають на вихідні та святкові дні".

 5. Запропоновані Законом зміни до статті 63 Господарського кодексу України щодо встановлення більш жорстких критеріїв для віднесення підприємств до категорії малих призведуть до того, що значна кількість суб'єктів господарювання буде позбавлена статусу малого підприємства (підпункт 1 пункту 1 розділу І).

Так, за Законом малими пропонується визначити підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 30 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 12 мільйонів гривень (до цього часу середньооблікова чисельність працюючих для малих підприємств за звітний (фінансовий) рік не може перевищувати 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період –70 мільйонів гривень).

Беручи до уваги визначені Податковим кодексом України умови адміністрування податків, зборів (зокрема, щодо строків перевірок), такі зміни до Господарського кодексу України спричинять суттєве посилення адміністративного тиску на велику кількість підприємств, які втратять статус малого підприємства і водночас за своєю економічною природою не зможуть належати до середніх підприємств.

Так, наприклад, документальна планова перевірка щодо суб'єкта малого підприємництва триватиме за Кодексом до 10 робочих днів, для середнього – вдвічі більше, документальна позапланова перевірка для суб'єктів малого підприємництва триватиме до 5 робочих днів з можливим продовженням її строку на 2 робочі дні, для середніх – до 10 робочих днів з можливістю продовження її на строк до 5 робочих днів.

Таким чином, підприємства, що до цього часу мали статус малих, а тепер будуть його позбавлені, матимуть більш обтяжливі умови контролю за їх діяльністю, що може негативно позначитися на функціонуванні таких підприємств.

Для залишення ж за собою статусу малих підприємств вони будуть вимушені скорочувати чисельність працівників, що ускладнить і без того незадовільну ситуацію із зайнятістю населення, призведе до вивільнення і відтоку робочої сили з України, створить соціальну напругу у суспільстві.

До того ж пропоновані зміни не враховують європейських стандартів у цій сфері та практики.

Зокрема, Європейська Комісія у 2003 році затвердила єдині правила класифікації малих та середніх підприємств (Рекомендації Комісії 2003/361/EC від 6 травня 2003 року), згідно з якими до малих підприємств відносяться суб’єкти підприємництва з річним обсягом обороту до 10 млн євро.

За таких обставин пропоную підпункт 4 пункту 2 розділу І Закону виключити.

6. Законом пропонується внести зміни до Закону України "Про оренду землі". Цими змінами пропонується визначити, що невиконання будь-яких умов договору оренди земельної частки (паю) є підставою для його розірвання (підпункт 4 пункту 21 розділу І Закону, що надійшов на підпис).

Це не тільки не відповідає визначеним Цивільним кодексом України засадничим принципам цивільно-правових правочинів, зокрема, щодо можливості розірвання договору лише за згодою сторін або за рішенням суду (статті 651), принципам свободи укладення та розірвання цивільно-правових договорів, обов'язковості договорів (статті 627 і 629 Цивільного кодексу України).

Відсутність у пропонованому Законом положенні чітких підстав для розірвання договорів оренди може призвести до його використання з метою масового перерозподілу земель сільськогосподарського призначення.

7. Змінами до статті 13 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" пропонується визначити, що з метою включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій перевірка реєстраторів розрахункових операцій на відповідність вимогам щодо реалізації фіскальних функцій, створення контрольної стрічки в електронній формі, перевірки модемів на відповідність для передачі даних здійснюються організацією, уповноваженою Державною податковою адміністрацією України (підпункт 8 пункту 25 розділу І Закону).

Таким чином, здійснення зазначеної діяльності Законом покладається на одну організацію, що уповноважується в адміністративному порядку, а не визначається на конкурентних засадах. Це зумовлюватиме ризики зловживань під час вирішення зазначеного питання, а тому викликає заперечення.

У зв'язку з цим пропоную абзац третій підпункту 8 пункту 25 розділу І Закону виключити.

Слід зауважити, що в пропозиціях Президента України до Податкового кодексу України йдеться про необхідність збереження чинної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

У зв'язку з цим у пункті 25 розділу І Закону, що надійшов на підпис, також пропоную:

1) у підпункті 6 абзац другий замінити двома абзацами такого змісту:

"пункт 5 викласти в такій редакції:

"5) при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами – підприємцями, які сплачують фіксований податок";

2) у підпункті 9 абзаци шістнадцятий та сімнадцятий виключити.

8. Законом, що надійшов на підпис, пропонуються до вирішення питання, не пов'язані з предметом його правового регулювання, – приведення законодавчих актів у відповідність із Податковим кодексом України, а тому мають бути виключені із Закону.

Ідеться, зокрема, про пропоновані Законом зміни до:

Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" щодо встановлення додаткових вимог щодо призначення на посаду державного реєстратора – проходження стажування не менше 1 місяця та навчання кандидатів на зайняття такої посади (підпункт 1 пункту 31 розділу І Закону);

Закону України "Про Єдиний митний тариф" щодо надання, скасування пільг зі сплати мита під час ввезення на митну територію України, зокрема, відходів паперу і картону та макулатури, устаткування, яке працює на відновлювальних джерелах енергії, енергозберігаючого обладнання і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів, обладнання та матеріалів для виробництва енергії з відновлювальних джерел енергії, матеріалів, устаткування та комплектуючих, що використовуються для їх виробництва (пункт 38 розділу І Закону).

Таким чином, пропоную підпункт 1 пункту 31, пункт 38 розділу І Закону виключити.

9. Наприкінці слід також зауважити, що відповідно до пункту 4 розділу ХІХ Податкового кодексу України Кабінету Міністрів України доручено одночасно з поданням до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України на 2011 рік подати проект закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України з метою приведення норм цього Кодексу у відповідність із Податковим кодексом України.

Однак існує ризик того, що Закон про Державний бюджет України на 2011 рік може набрати чинності після 1 січня 2011 року і тому в період з 1 січня до дати набрання ним чинності існуватимуть різні переліки податків і зборів у Податковому і Бюджетному кодексах.

Це стосується також і дії бланкетних норм, які будуть містити посилання на закони, що відповідно до розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України вже втратили чинність.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ