Форма входа

Календарь

«  Декабрь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Новости

Поиск

Наш опрос

Як Ви оцінюєте прийняття рішення КСУ від 30.09.09 про допуск адвоката при допиті свідка?
Всего ответов: 150

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0




Суббота, 27.05.2017, 19:36
Приветствую Вас Гость | RSS
Адвокат Стоян Руслан Иванович (050) 46-231-46
Главная | Регистрация | Вход
Главная » 2010 » Декабрь » 4 » Пропозиції Президента України до Податкового кодексу України. ч.2
01:03
Пропозиції Президента України до Податкового кодексу України. ч.2


ІV. Обмеження для ведення малого бізнесу

А. У Кодексі змінено  правовий режим спрощеного оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

Погоджуючись із нагальною необхідністю реформування відносин у цій сфері, впровадження нових механізмів мотивації розвитку підприємництва, вважаю, що будь-які рішення з цього приводу мають ураховувати соціально-економічну ситуацію в державі, зокрема, щодо зайнятості населення, базуватися на світовому досвіді, мати чіткі орієнтири та перспективи.

Однак запропонований Кодексом підхід не розв'язує зазначених проблем, а навпаки, створює умови для породження нових, звужуючи обсяг та зміст існуючих прав осіб, які обирають спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.        

Запроваджуючи суттєві зміни у застосуванні спрощеної системи оподаткування, Кодекс не встановлює належних гарантій захисту прав фізичних осіб – платників єдиного податку у перехідний (трансформаційний) період.

Так, для суб'єктів спрощеної системи оподаткування, які мають адаптуватися до запроваджуваних Кодексом нових правил ведення обліку, не врегульовано питання, наприклад, обмеження частоти перевірок, водночас передбачено недостатній період часу (лише півроку) для застосування штрафних санкцій на рівні, що не має карного характеру.

Таким чином, відповідними положеннями Кодексу порушуються норми чинної Конституції України щодо гарантування права на підприємницьку діяльність, забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (стаття 42), щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів (стаття 22).

Для уникнення таких ризиків вважаю за необхідне зберегти чинну спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва і пропоную:

1)     главу 1 розділу ХІV Кодексу виключити;

2)     у розділі ХІХ Кодексу:

виключити абзаци десятий і одинадцятий пункту 1, абзац третій підпункту 2, підпункт 3 пункту 2, абзаци п'ятий і шостий пункту 3,

підпункт 7 пункту 4 розділу ХІХ;

в абзаці дев'ятому пункту 4 слова "перегляду граничного обсягу доходу, визначеного у пункті 291.1 статті 291 глави 1 цього Кодексу, а також" виключити;

3) у розділі ХХ:

у пункті 18 підрозділу 2 слова "з набранням чинності розділом XIV цього Кодексу" виключити;

підрозділ 8 викласти в такій редакції:

"Підрозділ 8. Особливості справляння єдиного податку та фіксованого податку

1. Встановити, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюється суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування";

3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року  № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30-31, ст.195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;

4) зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;

5) повернення сум єдиного податку та фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу";


 4) підпункт 12.4.1 пункту 12.4. статті 12 викласти в такій редакції:   

"12.4.1. встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених актом законодавства";

5) у статті 14:

в абзаці четвертому підпункту 14.1.139 пункту 14.1 слова "розділу XІV цього Кодексу" замінити словом "законодавства";

підпункти 14.1.167, 14.1.239 виключити;

6) пункт 122.1 статті 122 викласти в такій редакції:

"122.1. Несплата (неперерахування) платником податків - фізичною особою сум єдиного податку в порядку та у строки, визначені актом законодавства, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків ставок податку, встановлених для фізичних осіб - платників єдиного податку, визначених законодавчим актом".


Б. Кодекс зобов'язує платників податку на додану вартість подавати до органу державної податкової служби податкові декларації по кожному окремому податку та збору, платником якого вони є, в електронній формі.

Установлення такого обов'язку для малих підприємств буде обтяжливим через відсутність належним чином підготовленого персоналу, відповідного технічного забезпечення.

Отже, вважаю, що для малих підприємств має бути збережено право вибору – подавати податкову декларацію в електронному чи паперовому вигляді.

У зв’язку з цим пропоную пункт 49.4 статті 49 Кодексу викласти в такій редакції:

"49.4. Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством".


V. Обмеження прав місцевого самоврядування

Кодекс надає повноваження з установлення місцевих податків та зборів (у тому числі на території Автономної Республіки Крим) сільським, селищним і міським радам. Водночас за Кодексом установлення місцевих податків і зборів в Автономній Республіці Крим може бути віднесено Верховною Радою України до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 12).

Відтак може виникнути ситуація, коли на території Автономної Республіки Крим один і той же місцевий податок чи збір буде встановлений і Верховною Радою Автономної Республіки Крим, і відповідним органом місцевого самоврядування, причому, ймовірно, у різних розмірах. І обидва ці рішення будуть обов'язковими до виконання.

Цим буде порушено встановлене Конституцією України право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення через органи місцевого самоврядування, якими є сільські, селищні, міські ради (стаття 140).

Крім того, у даному випадку платники податків не знатимуть, рішеннями якого органу керуватися.

Зазначене може спричинити порушення конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правових норм. Інший підхід не може забезпечити однакове застосування норм, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим Кодексом також наділяється правом установлювати в Автономній Республіці Крим загальнодержавний збір за першу реєстрацію транспортного засобу та змінювати розмір ставки цього збору (стаття 12). Таким чином, із набранням чинності Кодексом може виникнути ситуація, коли в Автономній Республіці Крим будуть встановлені додаткові пільги щодо збору за першу реєстрацію транспортного засобу або ж такий збір встановлено не буде. Це суперечитиме принципу загальності оподаткування, за яким кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Кодексу (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Кодексу).

Тому пропонував би розглянути питання щодо ненадання Верховній Раді Автономної Республіки Крим права встановлювати зазначені загальнодержавний і місцеві податки і збори та внести до Кодексу такі зміни:
         у підпунктах 8.3 статті 8, підпункті 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 слова "Верховної Ради Автономної Республіки Крим" виключити;

підпункти 12.2.1 та 12.2.2 викласти в такій редакції:

"12.2.1. установлення на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору, зазначеного у підпункті 9.1.9 (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення) пункту 9.1 статті 9 цього Кодексу, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом;

12.2.2. зміна розміру ставок збору, передбаченого підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 цієї статті, у межах його граничних ставок, визначених цим Кодексом, у порядку, встановленому цим Кодексом".


VІ. Обмеження у здійсненні незалежної професійної діяльності

Кодексом запроваджується обмеження для науковців, літераторів, артистів, художників, освітян, викладачів, лікарів, інженерів, архітекторів у використанні найманої праці. Вони можуть залучати до такої праці лише одну особу (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14).

Запровадження такого обмеження призведе до штучного ускладнення діяльності зазначених осіб, заважатиме реалізації повною мірою їх творчих здібностей. Отже, це матиме наслідком порушення конституційних гарантій свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості осіб, які займаються такою діяльністю (стаття 54 Конституції України).

Таке рішення призведе й до скорочення робочих місць, що за нинішньої економічної ситуації є недопустимим.

Нарешті, це значною мірою обмежить можливість осіб здобути професійні навички в діяльності, кваліфікаційні вимоги для зайняття якою (адвокати, нотаріуси, аудитори, оцінщики) за чинними законами України передбачають наявність відповідного стажу.

Тож пропоную передбачити у Кодексу можливість використання під час здійснення незалежної професійної діяльності найманої праці не більше чотирьох осіб (як це передбачено Кодексом для фізичних осіб – платників єдиного податку) і викласти абзац другий пункту 14.1.226 в такій редакції:

"Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб".


VІІ. Порушення засад персоналізації відповідальності

У Кодексі порушується встановлений Конституцією України принцип, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61).

Ідеться про те, що Кодексом з 1 січня 2013 року запроваджується норма, за якою право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає за фактом виникнення податкового зобов'язання (пункт 17 підрозділу 2 розділу ХХ). Це фактично покладає на платника податку відповідальність за додержання законодавства контрагентом.

У зв'язку з цим пропоную виключити з Кодексу положення пункту 17 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення".


VІІІ. ВІДСУТНІСТЬ МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НОВИХ ФОРМ обліку та звітності платників податків

Кодексом запроваджується ведення обліку та звітності суб'єктами господарювання через запровадження подання ними до податкових органів даних стосовно тимчасових та постійних податкових різниць.

Ураховуючи необхідність адаптаційного періоду для переходу на ведення обліку тимчасових та постійних податкових різниць платників податку на прибуток, для підготовки та затвердження методики бухгалтерського обліку податкових різниць, ознайомлення з нею платників податку, вважаю за доцільне перенести запровадження ведення такого обліку на 2012 рік.

У зв’язку з цим пропоную:

1) пункту 1 розділу ХІХ доповнити після третього абзацу новим абзацом такого змісту:

"абзацу третього пункту 46.2 статті 46, який набирає чинності з 1 січня 2012 року";

2) пункт 1 підрозділу 4 розділу ХХ доповнити  другим абзацом такого змісту:

"Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", публікується до 1 квітня 2011 року та набуває чинності з 1 січня                    2012 року. Суб’єкти господарювання – платники податку на прибуток подають  фінансову звітність з урахуванням податкових різниць починаючи зі звітних періодів 2012 року".


ІХ. Відсутність чіткого визначення порядку здійснення податкового контролю та збільшення адміністративного тиску

А. Кодекс невиправдано посилює адміністративний тиск на платників податків та нечітко визначає процедури здійснення податкового контролю. Це може призвести до зловживань з боку контролюючих органів і, відповідно, до порушень прав платників податків.

Крім того, Кодекс запроваджує нові, в тому числі необгрунтовані, підстави для проведення контролюючими органами перевірок.

Так, наприклад, перевірка додержання податкового законодавства платником податку на прибуток підприємств за наявності у нього протягом чотирьох послідовних базових звітних періодів у податковій звітності збитків може бути здійснена в рамках планової перевірки. У запровадженні такої підстави для позапланової перевірки немає потреби.   

Необгрунтованими вбачаються підстави для перевірок, які не містять чітких об'єктивних критеріїв, а саме:

невідповідність показників звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій відомостям, зазначеним в обов’язковій звітності;

виникнення потреби у перевірці повноти та своєчасності нарахування і сплати податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, на підставі отриманих від особи відомостей про фінансово-господарські відносини з платником податків, яким не надано пояснень та належно засвідчених копій документів на обов’язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Неможливість однозначного тлумачення цих підстав може спричинити  неоднакове застосування їх на практиці. Цим створюються умови для зловживання податковими органами правом на проведення перевірок, суб'єктивного ставлення до окремих платників податків, адміністративного тиску на них, що призведе до порушення конституційних прав осіб на підприємницьку діяльність (стаття 42 Конституції України).

За таких обставин пропоную підстави для перевірок, що нечітко сформульовані, залишають можливість для їх неоднозначного застосування на практиці, із Кодексу виключити з тим, щоб забезпечити рівність платників податків перед законом. Це зокрема, стосується підпунктів 78.1.6 і 78.1.10 пункту 78.1 статті 78. Підпункт же 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 пропонується викласти в такій редакції: 

"80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками".

 

Б. Кодексом податковому органу надається право звернення до суду з метою зупинення операцій на рахунках платника податку у випадку його відмови допустити посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки (підпункт 20.1.15.1 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20, пункт 81.2 статті 81).

Таким чином, до платника податків передбачається застосовувати обмеження його прав ще до проведення перевірки та до встановлення за її результатами факту порушення таким платником податкового закону.

Ця норма не тільки порушує фундаментальні засади настання відповідальності особи за протиправні дії. На практиці вона може бути використана як засіб обмеження підприємницької діяльності платника податків з боку контролюючих органів.

Вважаю, що процедура зупинення операцій на рахунках платника податку не може застосовуватися тільки на підставі відмови платника допустити податківців до перевірки.

Аналогічне зауваження викликає і положення пункту 84.4 статті 84 щодо покладення на платника податків відповідальності за неподання документів, предметів та інших матеріалів експертові.

Виходячи з цього, пропоную підпункт 20.1.15.1 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20 та друге речення пункту 81.2 статті 81, пункт 84.4      статті 84 Закону виключити.

 

В. У Кодексі передбачено обов'язок платника податків під час перевірки давати пояснення з питань оподаткування  (пункт 81.3 статті 81).

Такий обов'язок суперечить Конституції України, якою встановлено, що будь-яка особа не несе відповідальності за відмову давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (стаття 63).  Основним Законом держави таким чином гарантовано право особи відмовитися давати такі пояснення з будь-якого питання, в тому числі і з питань оподаткування.  

За цих обставин з Кодексу необхідно виключити норми про запровадження законодавчого примусу для платника податків давати пояснення з питань оподаткування. Натомість у Кодексі необхідно закріпити право платника податків відмовлятися від надання таких пояснень і передбачити законодавчі гарантії цього права.

Зокрема, пропоную виключити:

у підпункті 16.1.8 пункту 16.1 статті 16 слова "давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами";

у підпункті 20.1.2. пункту 20.1 статті 20 слова "та пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим Кодексом та іншими законами України";

у пункті 20.1.23 слова "пояснень та";

у пунктах 78.1.4 слово "обов'язковий";

в абзаці другому підпункту 81.3 статті 81 слова "давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених цим Кодексом";

підпункт 83.1.5 пункту 83.1 статті 83 виключити.

 

Г. Кодексом визначено, що податкові роз'яснення окремих положень податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби або митні органи, надаються за самостійним рішенням відповідного центрального контролюючого органу, коли до таких органів надходить значна кількість однорідних звернень щодо надання консультацій з практичного використання окремих норм податкового законодавства (пункти 52.7 та 52.8 статті 52).

Податкове роз’яснення затверджується наказом Міністерства фінансів України, який реєструється Міністерством юстиції України.

Порядок надання та оприлюднення податкових роз'яснень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вважаю, що з метою однозначного застосування як контролюючими органами, так і платниками податків податкових норм, слід розглянути питання про відмову від інституту податкових роз’яснень, оскільки податкові відносини мають бути врегульовані законом. Це відповідатиме статтям 67           та 92 Конституції України, відповідно до яких кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори виключно в порядку і розмірах, встановлених законами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 117 Конституції України реєстрації в порядку, встановленому законом, підлягають нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Таким чином, податкове роз’яснення не має сили нормативно-правового акта, а тому державна реєстрація податкових роз’яснень Міністерством юстиції України не здійснюється.

З огляду на викладене пропоную:

1) виключити:

підпункт 14.1.173 пункту 14.1 статті 14;

з назви статті 52 слова "та податкове роз'яснення";

пункти 52.6, 52.7 і 52.8 статті 52;

з назви статті 53 слова "та податкових роз'яснень";

пункт 53.2 статті 53 Кодексу;

2) у пункті 53.1 статті 53 слова "та/або податкового роз'яснення, наданих" замінити словом "наданої", а слова "або податкове роз'яснення були змінені або скасовані" – словами "була зміна або скасована";

3) назву глави 3 розділу ІІ викласти в такій редакції:

"Глава 3. Податкові консультації". 

 

Д. У Кодексі визначено, що підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків (пункти 100.4 і 100.5 статті 100 розділу ІІ "Адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)".

Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, які призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків.

Названі положення надають керівнику контролюючого органу (його заступнику) право на власний розсуд оцінювати достатність доказів, які можуть бути підставою для розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, що створює ризик прийняття таким керівником (його заступником) упереджених, необ'єктивних рішень.

Це може призвести до неоднакового застосування до різних платників податків норм закону щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань і, як наслідок, до порушення їх прав.

Ураховуючи викладене, з метою запобігання корупційним проявам, вважаю за доцільне у статті 100 Кодексу пункт 100.4 після слів "доказів існування обставин" і пункт 100.5 після слова "доказів" доповнити словами "перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України".

 

Е. Відповідно до Кодексу для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується будь-яка інформація, оприлюднена та/або добровільно або за запитом надана органу державної податкової служби (підпункт 72.1.6 пункту 72.1 статті 72). 

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України" податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій. Таким чином,  будь-яка оприлюднена та/або добровільно або за запитом надана органу державної податкової служби інформація може вважатися податковою інформацією.

Водночас згідно з Кодексом, якщо за наслідками отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, це є підставою документальної позапланової виїзної перевірки (пункт 78.1.1 пункт 78.1 статті 78).

Отже, будь-яка оприлюднена інформація, що може бути суб'єктивною або поширюватися з метою дискредитації того чи іншого платника податків, може впливати на рішення податкових органів щодо проведення документальної виїзної позапланової перевірки.

Для уникнення такої ситуації пропоную підпункт 72.1.6 пункту 72.1 статті 72 викласти в такій редакції:

"72.1.6. для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана органу державної податкової служби в установленому законом порядку".

 

Є. Кодекс зобов'язує великих платників податків надавати органам державної податкової служби в електронному вигляді копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів. При цьому не враховано, що не всі первинні документи ведуться платниками податків в електронному вигляді, що унеможливлює їх надання відповідно до вимог Кодексу.

З огляду на це вважаю за доцільне передбачити в Кодексі, що в електронному вигляді мають подаватися лише ті первинні документи, що ведуться в електронному вигляді.

Тому пропоную підпункт 72.1.1.2 підпункту 72.1.1 пункту 72.1         статті 72 Кодексу після слів "первинних документах" доповнити словами "які ведуться в електронному вигляді".

 

Ж. Кодекс значною мірою погіршує умови одержання в Україні послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, що надаються нерезидентами. Зокрема, Кодексом запроваджується повна заборона на включення до витрат платника податку на прибуток витрат, понесених (нарахованих) у зв'язку з придбанням послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у нерезидента, що не має свого постійного представництва в Україні.

Запровадження такої норми позбавляє суб'єктів господарювання економічних стимулів для просування товарів вітчизняного виробництва за кордон, ускладнює вихід українських підприємств на міжнародні ринки цінних паперів та ринки капіталу, а тому не може бути підтримано.

 У зв’язку з цим пропоную підпункт 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 викласти в такій редакції:

"139.1.13. витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.

При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв’язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу".

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ
На основе источника: www.president.gov.ua
Часть 1
Категория: Налоги, ПФ, бюджет | Просмотров: 912 | Добавил: combat1st | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегестрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Copyright MyCorp © 2017